Потужні громадські організації та об’єднання - неодмінний атрибут дійсно громадянського суспільства. При цьому вони відіграють значну роль у підготовці та проведенні виборчої кампанії, а також у підведенні підсумків.

Дещо про форми
Є багато різноманітних форм участі громадських організацій у виборах до Верховної Ради України. Це і самостійна участь громадських організацій та їхніх членів у виборчих перегонах (лише в одномандатних виборчих округах станом на 7 лютого було зареєстровано близько 200 працівників громадських об’єднань і організацій, або 6% загальної кількості зареєстрованих кандидатів у народні депутати України). Це і входження їхніх представників до списків колективних учасників виборчого процесу, і взаємне висунення кандидатів у народні депутати України. Це і підтримка ними інших політичних партій і блоків завдяки підписанню угод про політичне партнерство (політичний союз), зміні назв громадських об’єднань відповідно до назв своїх більш відомих політичних партнерів, створенню ініціативних груп, громадських приймалень, проведенню спільних засідань політрад вітчизняних партій з представниками координаційних рад громадських організацій, рухів, об’єднань і блоків спільного обговорення виборчих списків, розробці детальних планів спільних політичних дій на 2002р. Це й участь у засіданнях Центральної виборчої комісії (ЦВК) України та окружних виборчих комісій. Це і здійснення моніторингу передвиборчої ситуації та проведення виборів, аналіз використання коштів, транспорту, приміщень, засобів зв’язку, веб-сайтів, рекламних телевізійних роликів на користь тієї чи іншої партії/блоку або кандидата, фіксація порушень чинного законодавства та широке оприлюднення їх, проведення “круглих столів”, прес-конференцій. Це і паралельний підрахунок голосів виборців тощо.
Наприклад, у виборах - 2002 бере участь партія “Нова генерація України”, створена у липні 1999р. на базі Всеукраїнського громадського об’єднання “Нова генерація”.

І дещо про сутність
Другий передвиборний з’їзд Блоку української молоді (а до нього входять 32 всеукраїнські молодіжні організації, 419 громадській організацій обласного рівня та понад 1,5 тис. - місцевого) ухвалив постанову про політичне партнерство БУМ та Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), згідно з якою блок перейменовано на Коаліцію молодіжних громадських організацій “Блок української молоді - за СДПУ(о)”. Підписано угоди про взаємодію на період парламентських виборів 2002р. та роботи Верховної Ради України четвертого скликання між партією “Єдність” та громадськими організаціями - Конгресом азербайджанців України та Київською міською організацією солдатських матерів. Угоду про співпрацю укладено і між виборчим блоком “За єдину Україну!” та Всеукраїнським громадським об’єднанням “Союз Чорнобиль України”. Наприкінці лютого поточного року Анатолій Толстоухов на зустрічі з передвиборною моніторинговою місією Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) зазначив, що найближчим часом відбудеться форум громадських організацій “За єдину Україну!”, і понад 100 громадських організацій висловляться на підтримку блоку (такий форум відбувся 4 березня у Києві). Між Федерацією професійних спілок України, її членськими організаціями та виборчим блоком Віктора Ющенка “Наша Україна” підписано соціальний контракт про спільні дії в період підготовки та проведення виборів. 22 лютого у Львові відбувся Форум демократичних сил, ініціатором якого виступив виборчий блок “Демократична партія України - партія “Демократичний союз”. Форум підтримали 15 громадських організацій України, серед яких Конгрес української інтелігенції, Українське козацтво, Товариство воїнів-афганців, Депутатський клуб Львівщини та ін. Метою форуму була підтримка передвиборчої програми блоку щодо подальшої демократизації України.
Угоди про співпрацю та стратегічне партнерство між громадськими організаціями й об’єднаннями та політичними партіями і блоками передбачають не лише координацію дій під час виборчого процесу, а також загальну діяльність на період повноважень Верховної Ради
України четвертого скликання.

А буковинська ініціативна група з підтримки блоку В.Ющенка “Наша Україна” закликала інтелектуальну і ділову еліту Чернівецької області об’єднатись у Громадську раду для надання моральної підтримки цьому блоку. Та трапляються громадські організації, які підтримують одночасно кілька політичних партій. Так, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 5 лютого поточного року Всеукраїнська громадська організація “Громадянський парламент жінок України” на парламентських виборах співпрацюватиме з партією “Жінки за майбутнє”, а з окремих питань підтримуватиме виборчий блок “За єдину Україну!”.

Про підтримку громадських організацій заявляють і лідери політичних блоків. Так, лідер блоку “Наша Україна” В.Ющенко на прес-конференції у Херсоні 17 лютого заявив про підтримку громадських організацій, які забезпечують прозорість виборчого процесу. Це, зокрема, Комітет виборців України, громадські організації “Хартія-4” та “Третій сектор”.

Далеко не в останню чергу від громадського контролю за перебігом виборчого процесу залежить забезпечення чесної політичної конкуренції, демократичності та прозорості виборів.
В Івано-Франківську з ініціативи об’єднання “Відкрите суспільство” відкрито громадську приймальню для захисту прав суб’єктів виборчого процесу. Вона діє в рамках проекту спостереження за виборами за сприяння Фонду регіональних ініціатив та Міжнародного фонду “Відродження”. Приймальня надаватиме професійні правові консультації, допомагатиме в оформленні заяв чи позовів до окружної комісії або суду.

Постійний моніторинг передвиборчої ситуації в Україні здійснює Комітет виборців України. Результати такого моніторингу було оприлюднено під час “круглого столу” “Об’єднання зусиль громадських організацій для боротьби з порушеннями на виборах”. Всеукраїнський громадський моніторинговий комітет “Рівність можливостей” надаватиме матеріали, зібрані ним, у розпорядження тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з контролю за виборами. Зокрема, передбачено, що моніторинговий комітет направлятиме до комісії матеріали моніторингу українських ЗМІ. У ЦВК України утворено робочу групу з контролю за дотриманням порядку ведення передвиборчої агітації. Таке рішення було схвалене 14 лютого на засіданні ЦВК. До складу робочої групи увійшли 8 представників ЦВК України. За згодою до складу робочої групи пропонують увійти представникам громадських організацій та мас-медіа.

І ще про хитросплетіння
Спеціалізовані громадські організації створюються і спільними зусиллями різних політичних партій і блоків. Наприклад, виборчі блоки Юлії Тимошенко, Віктора Ющенка, “Єдність”, а також Комуністична партія України, Соціалістична партія України та партія “Яблуко” з метою забезпечення проведення чесних, прозорих і демократичних виборів до Верховної Ради України, попередження фальсифікації результатів голосування, створення паритетних можливостей для об’єктивного і неупередженого інформаційного висвітлення виборчої кампанії, ліквідації нерівних умов для всіх учасників виборчого процесу створили громадсько-політичний комітет “За чесні вибори”.
Проте громадські організації не набули у законі про вибори права спостереження за ходом виборів. Не створено в Україні й громадської ради, яка б контролювала дотримання виборчого законодавства телерадіокомпаніями. Глава держави своїм указом визнав як таку що втратила чинність ст.6 указу Президента України від 30 жовтня 2001р. “Про забезпечення реалізації прав громадян, принципів демократичного суспільства, відкритості і прозорості у процесі підготовки та проведення виборів 2002 року”. У скасованій статті йшлося про створення громадської ради з метою забезпечення контролю за додержанням усіма телерадіоорганізаціями, незалежно від форм власності, норм Конституції, законів України відносно прав громадян на свободу думки і слова. Пропозицію щодо необхідності внесення змін до указу Президента України вніс голова ЦВК України, який зазначив, що згідно з чинним законодавством про вибори, здійснення контролю за його дотриманням віднесено до юрисдикції виключно ЦВК і відповідних виборчих комісій.

Не оминаючи коментарі
Як зазначила під час зустрічі з Президентом України Леонідом Кучмою 15 лютого голова Ради директорів Національного демократичного інституту міжнародних відносин США, колишній держсекретар США Мадлен Олбрайт, “успішне проведення виборів в Україні стане вагомим внеском у зміцнення демократичних інститутів в Україні та авторитету України у світі”. М.Олбрайт зауважила, що правова база в Україні справді поліпшилася. Вона назвала важливим для України прийняття нового Закону “Про вибори народних депутатів України”, але наголосила, що “треба докласти усіх зусиль, щоб його реалізувати на практиці”. Водночас вона наголосила на необхідності громадського контролю за порушеннями під час виборів, зазначила, що під час виборчого процесу важливе значення має доступ до ЗМІ. За її словами, політичні та громадські активісти є найбільшою надією демократичного майбутнього України.

На думку Голови ЦВК Михайла Рябця, чинний закон про вибори забезпечує чесні і прозорі вибори в Україні. Він зазначає, що вперше порядок акредитації міжнародних спостерігачів за перебігом виборчого процесу та їхній правовий статус чітко визначено в самому виборчому законі, тоді як раніше він визначався постановою ЦВК України. Він зауважив, що у частині участі міжнародних спостерігачів у виборах “український закон є чи не найдемократичнішим у світі, оскільки передбачає можливість участі міжнародних спостерігачів без будь-яких обмежень”. Зокрема, передбачено участь 280 спостерігачів ОБСЄ, представників Ради Європи, ПАРЄ, офіційних спостерігачів від країн СНД, понад 20 офіційних спостерігачів від центральних виборчих органів країн Центральної та Східної Європи, що входять до Асоціації організаторів виборів цих країн тощо. Водночас, за словами голови ЦВК України, згадана норма виборчого закону стосується лише офіційних спостерігачів, яких направляють до України міжнародні організації та іноземні держави, а не акредитованих Мінюстом України представництв міжнародних громадських організацій.

Отже, підсумки виборчих перегонів багато в чому зумовлює участь у них громадських організацій. Для підвищення її результативності необхідне поліпшення правового, організаційного, кадрового та інформаційного забезпечення їхньої діяльності; ставлення владних структур до громадських організацій як до своєрідного надбання цивілізації, як до рівноправних партнерів; формування громадської думки щодо значущості цього важливого інституту громадянського суспільства.

Серед понять, які останнім часом стали особливо модними в українському політикумі, чільне місце займає “громадянське суспільство”. І дискусії, які розгорнулися навколо тлумачення сенсу і змісту поняття “громадянське суспільство”, не є марними й абстрактними, адже від того, яке визначення врешті-решт утвердиться, буде великою мірою залежати і те, яке суспільство ми будемо в результаті мати.

Підперти демократію?
Життя суспільства базується принаймні на двох китах. По-перше, це державні структури, в число яких включено центральні й місцеві органи влади, а також у ролі засобів досягнення державної влади політичні партії й об’єднання. По-друге, це бізнес-структури. Кожна з цих структур генерує свої власні цілі та інтереси, які захищає і по мірі можливості реалізує. Наслідком цього є те, що інтереси суспільства в цілому переходять у кращому випадку на другий план. На жаль, історія і сучасність показують, що держава і бізнес можуть конфліктувати поміж собою скільки завгодно, однак вони часто об’єднують свої зусилля, коли хтось із них вступає в конфлікт із суспільством. Протистояння союзу держави і бізнесу з суспільством, як правило, закінчується не на користь останнього.
“Пересічна людина”, звичайно, не може протистояти тиску ані бізнес-структур, ані держави, не кажучи вже про контроль над ними. Соціальна практика західних демократій виробила такий інструмент контролю і захисту інтересів суспільства як громадські (неурядові) організації. Останні як результат самоорганізації суспільства є (у випадку необхідності) засобами самооборони проти держави і бізнесу. “Самооборона” може проявлятися в різноманітних формах: від організації будинкового комітету, щоб примусити ЖЕК відремонтувати дах житлового будинку, і аж до “оксамитових” революцій або збройних повстань, що змінюють політичний режим і соціально-економічну систему.

За цією логікою громадянське суспільство в якому в динамічній рівновазі перебувають усі три сектори - державний, бізнесовий і власне громадський, при цьому вони мають структури, здатні захищати і просувати їхні інтереси.

Українська національна традиція
Розвиток громадянського суспільства в Україні можна схематично намалювати таким чином. У СРСР абсолютно домінував державний сектор. Бізнес-сектора як такого не існувало, а громадські організації, наприклад, ті ж профспілки, покликані “відстоювати права трудящих”, передусім дбали про інтереси держави.
Першою (романтичною) хвилею створення, а можливо, і розбудови фундаменту громадського суспільства в Україні стала доба перебудови, супроводжувана спалахом соціальної активності, яка породила різноманіття суспільних рухів і політичних організацій. Останні ставили собі за мету не захоплення влади, а зміну засад суспільного буття і, до речі, саме завдяки цій активності з’явилася сама можливість виникнення бізнесового (ринкового) сектора, про що вже призабули.

На початку 1990-х в уламку суспільства, яке будувало комунізм, розпочався пошук нових цілей, однією з яких була проголошена розбудова громадянського суспільства. Якщо комунізм ніколи не був побудований, окрім як у працях і в уяві класиків марксизму-ленінізму, то у випадку з громадянським суспільством можна було як приклад наводити країни Заходу, де воно начебто існує. Однак, у міру радикального погіршення стану економіки і матеріального стану населення, порівняння України і розвинених західних країн, ставало, принаймні, непристойним. Більше того, завжди в запалі дискусій можна було сказати: досягніть спочатку такого рівня добробуту, як на Заході (або побудуйте ринкову економіку, капіталізм і т.д.), і тоді кажіть про громадянське суспільство.

Тому не дивно, що бізнесовий сектор, який бурхливо розвивався протягом 1990-х років, пригнічував розвиток не тільки державного, але й суспільного сектора. Державний сектор частково злився з бізнес-структурами (каталізатором для цього послужила економічна криза), що призвело до появи феномену олігархів. Суспільний сектор, залишений на межі економічного виживання, виявився зовсім беззахисним. Інерція першої хвилі згасла, а її герої пішли до органів влади, в бізнес або з життя, розчарувалися або розчарували.

Модернізм українських реалій
Стабілізація економіки (з 1999р.) дала всім трьом секторам - державному, бізнесовому і суспільному довгоочікуваний перепочинок, який дозволив осмислити пройдений шлях, і по-новому усвідомити свої інтереси. В міру продовження усвідомлення цих інтересів буде відбуватися наростання конфліктності як усередині секторів, так і поміж ними.

Доба виборів є своєрідним лакмусовим папірцем розвитку третього сектора в країні. Порівняння президентських виборів 1999р. з парламентськими виборами 2002р. демонструє очевидний прогрес у цій сфері. Суспільним організаціям не тільки вдалося зберегти свій суверенітет перед владними і бізнесовими структурами, але й на окремих ділянках розпочати наступ. Зокрема, ініційовані громадськими організаціями проекти паралельного підрахунку голосів майже повністю знімають питання про фальсифікацію результатів виборів. І той пресинг, який розгорнули в регіонах деякі передвиборчі блоки (маємо на увазі не тільки політичну пропаганду, але й горезвісний адміністративний ресурс), демонструє не їхню силу, а відчай (поряд з непрофесіоналізмом).

Оптимізму щодо розвитку громадянського суспільства в Україні додає і порівняння з Росією.
Розвиток третього сектора в Росії і в Україні до 1998р. був подібний. Відмінність виникла з того моменту, коли визначальний вплив на третій сектор у Росії, після фінансової кризи і занепаду олігархів, стала мати державна влада, що особливо помітно з приходом до влади В.Путіна. В Україні ж громадський сектор пішов шляхом самоорганізації, хоч і не без підтримки західних грантових фондів. Щоб підкреслити різницю, порівняємо дві подібні події - громадські форуми. Російський форум громадських сил проводився після президентських виборів, український форум “Суспільство перед вибором” - до парламентських і задовго до президентських. У Росії організація заходу відбувалася за активної підтримки владних структур, в Україні - за підтримки західних донорських організацій. Російський форум був спрямований на підтримку і навіть легітимізацію режиму та політики Президента РФ В.Путіна. В Україні форум був спробою працювати на збільшення прозорості і демократичності політичного і, зокрема, передвиборчого процесу, і в такому вигляді його плодами може скористатися в принципі будь-яка політична сила.
Ще однією важливою різницею є те, що українські громадські процеси мають секуляризований, світський і врешті-решт більш європейський характер, ніж у Росії. Так, російський філософ Олександр Зінов’єв зауважував: “З найосвіченішої країни з найвищим рівнем громадянської (світської, нерелігійної) ідеології Росія в надзвичайно малий термін перетворилась у країну релігійного запаморочення, як у відсталих мусульманських країнах”. (Зиновьев А. Постсоветская идеосфера // Независимая газета, 2.03.2002.).

Українська національна особливість
Наша особливість упродовж останніх 10 років: відносини з Російською Федерацією. Як влучно відзначив російський політтехнолог і журналіст Олег Медведєв, який зараз працює в Україні, “російська демократія закінчується на українському питанні” (газета “День”, 5.03.2002). У такій ситуації позиція громадянського суспільства, насамперед, громадських організацій може відіграти важливу роль у визначенні майбутнього країни.

Вищесказане не означає, що небо громадського суспільства в Україні безхмарне. На нашу думку, найбільш болісними сферами є економічна база розвитку і проблема столиця-регіони. Багато для встановлення росту громадянського суспільства в Україні зробили західні донорські організації. Але вже сьогодні очевидно, що без розвитку вітчизняних донорських установ розвиток громадського сектора буде досить складним. Хоча в столиці вже є позитивні приклади, коли бізнес-структури фінансують громадські організації. Загалом економічну проблему теж можна звести до проблеми столиця-регіони. Справа в тому, що Київ можна вважати анклавом “громадянського суспільства” в Україні, де є економічна база і, головне, належний професійний рівень громадських організацій. На жаль, ефективно працюючі регіональні громадські організації з розвиненою матеріально-технічною базою є швидше винятком, аніж правилом. Нагальною проблемою є децентралізація громадянського суспільства, зокрема, в роботі донорських організацій.

Надії марні і не зовсім
Захопившись передвиборчими баталіями, державні і бізнес-структури поки що не помітили кардинальних змін у психології “пересічного українця”, та й більшість організацій третього сектора, поява яких, за великим рахунком, є результатом цієї зміни, не усвідомлюють їх. На сьогодні має місце тенденція до радикалізації суспільної свідомості, накопичення негативних психологічних реакцій. Головна причина полягає у вкрай жалюгідному стані широких верств населення. Остання призводить, зокрема, до збільшення питомої ваги покоління, котрому нема чого втрачати і немає перспектив у майбутньому що-небудь придбати. При цьому, на відміну від старшого покоління, яке може хоча б жалкувати за втраченим, це покоління буде висловлювати своє невдоволення не під червоними прапорами. Найбільш прийнятним шляхом запобігання соціальних катаклізмів могло би бути формування середнього класу. Однак перспективи української економіки, на жаль, не дають можливості очікувати появи найближчим часом широкого прошарку громадян, кому є що втрачати.

Сьогодні суспільні організації вже грають роль запобіжного клапана, через який “виходить пара” суспільного незадоволення. У відповідь на зростання останнього необхідний випереджаючий розвиток основних інституцій громадянського суспільства, що неможливо без підтримки держави і вітчизняного бізнесу, адже саме їх виживання, не кажучи вже про нормальний розвиток, неможливе без вирішення цієї проблеми.
Отже, заставою розвитку громадянського суспільства в Україні є встановлення рівноправного діалогу між трьома секторами - державним, бізнесовим і суспільним. Для саморозвитку громадянського суспільства критична маса вже накопичена, і можна очікувати, що після парламентських виборів відновиться природний, органічний розвиток громадських організацій.

16 - 17 лютого у Києві відбувся форум громадських організацій України “Суспільство перед вибором”, організований Всеукраїнським громадським моніторинговим комітетом за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Понад 300 представників громадських організацій з різних регіонів України і різного спрямування взяли участь у форумі. Ми попросили Ігоря Когута, керівника секретаріату Всеукраїнського громадського моніторингового комітету висловити своє бачення ролі громадських організацій у виборчому процесі.

- Проблему діяльності громадських організацій і їхньої участі у виборах можна розглядати з погляду двох характеристик чи двох параметрів для аналізу. По-перше, йдеться про законодавчий аспект. Згідно з українським виборчим законодавством громадські організації позбавлені права на активну участь у виборчому процесі (йдеться про спостереження за виборами, участі у комісіях) і, власне, з огляду на ці обставини активність громадських організацій було спрямовано в іншу площину - в моніторингову діяльність. Це включає відстеження можливих порушень, намагання поінформувати громадськість про ці порушення. У цьому контексті виник Всеукраїнський моніторинговий комітет, який об’єднав 10 громадських організацій, що вже мають досвід і довгий час займаються моніторингом (як порушень виборчого законодавства так і рівності доступу до засобів масової інформації, порушення у медійній сфері, допомога виборцям в оскаржені порушень виборчого законодавства). Другий аспект стосується фінансування діяльності громадських організацій. В Україні активність громадських організацій залежить від донорського фінансування. Скажімо, проблемним виглядає твердження про те, що США виділили 4,7 млн. дол. на фінансування участі громадських організацій у виборах. Насправді, ці кошти було насамперед розподілено між організаціями, що діють під патронатом USAID чи інших установ, і у більшості випадків вони не дійшли до українських організацій. Скажімо, діяльність моніторингового комітету фінансується не за рахунок цих коштів, а з інших джерел, зокрема, таких як гранти Міжнародного фонду “Відродження”. Факт фінансування громадських організацій донорами можна охарактеризувати двозначно. З одного боку, це створює прецедент, коли багато хто сприймає громадські організації через призму “агент впливу”. З іншого боку, якби фінансування сьогодні надходило з українських джерел, воно б мало політичний характер, і тоді говорити про незалежність громадських організацій було б важко. Сьогодні ця донорська допомога принаймні гарантує певну незалежність. І через таку участь у виборах громадські організації мають змогу ствердити засади демократичних і прозорих виборів.
Загалом рух громадських організацій в Україні має кілька слабких місць. По-перше, це низький рівень співпраці громадських організацій з політичними партіями. У перспективі громадські організації повинні стати партнерами для учасників передвиборчої кампанії, що зовсім не означає бути їхніми сателітами чи підрядниками, а саме рівноправними партнерами. Цьому ми будемо надавати більшого значення як на законодавчому рівні, так і на рівні суспільного усвідомлення загалом. По-друге, можна говорити про низький рівень підготовки членів громадських організацій. Є лише кілька провідних організацій загальнонаціонального характеру, з яких, зокрема, складається моніторинговий комітет, і які мають високий фаховий рівень. Також є в регіонах якась частина громадських організацій, що мають досвід і можливості. Але, за великим рахунком, більшість громадських організацій не мають виробленої методології такої діяльності та чіткої стратегії.

- Закидають, що певні громадські організації підтримують певні політичні сили. Ваш коментар з цього приводу?

- Так, це явище дійсно існує. Більш того, воно є нормальним, адже громадські організації не є безликими юридичними особами - це в першу чергу люди. А люди завжди мають свої симпатії. Часом громадські організації підтримуються певними політичними партіями і бізнес-структурами, котрі близькі до різних політичних сил, і говорити про цілковиту незалежність дуже важко. Це до певної міри є проблемою. Але її можна вирішити, об’єднавши громадські організації, і таким чином надати їм можливість працювати, зважаючи на власні інтереси. Однозначно, потрібно чітко розмежовувати законодавчі ролі громадських організацій і політичних партій. Адже зараз вони подекуди намагаються уподібнюватися одне одному.

- Як можна порівняти участь громадських організацій у виборах 1998р. і сьогодні?

- Той факт, що ми сьогодні маємо засилля громадських організацій у моніторингу виборчого процесу, продиктований, як я вже зазначав, певними законодавчими передумовами, але й також спирається на певну традицію. Скажімо, у 1998р. не було скоординованої програми об’єднання зусиль громадських організацій. Але вже 1999р. показав, що громадські організації починають уникати атомізації і розрізненості своїх позицій. Було створено коаліцію “Свобода вибору”, яка об’єднала велику кількість громадських організацій з різних регіонів. Проблема таких коаліцій полягає у тому, що вони є короткотривалі (ситуативні) і вичерпуються у період між виборам. Що робити між виборами - є загалом великою проблемою для громадських організацій, для яких вибори і, відповідно, активізація донорської уваги є певним каталізатором діяльності. Сьогодні моніторинговий комітет, який не є юридичною особою, а лише об’єднанням громадських організацій, намагається створити платформу для діяльності цих організацій у міжвиборчий період. Це відбувається шляхом надання інформаційної підтримки громадським організаціям через засоби масової інформації, шляхом видання свого вісника і створення веб-сторінки.

- Інколи складається враження, що громадські організації утворюють певне замкнене коло, яке живе окремо від суспільства як такого. Чи можна говорити про зв’язок громадських організацій із суспільством загалом?

- Сьогодні ситуація виглядає так, що громадські організації комунікують в першу чергу між собою. З одного боку, це позитив, а з іншого боку, інформація не виходить назовні. Є кілька інформаційних каналів, через які інформація про діяльність громадських організацій доходить до людей через донорів, через бази даних (свого часу коаліція “Свобода вибору” створила потужну електронну базу даних, яку ми зараз активно поповнюємо). Ми намагаємося створювати інформаційні мережі. Але треба й іншими способами інформувати громадськість. Сьогодні громадські організації є досить слабкими в плані власного PRу. Вони часом роблять хороші справи, але не вміють їх подати громадськості.

У середу 6 березня в Черкасах з передвиборчою поїздкою побував лідер соціалістів Олександр Мороз. Усі місцеві телеканали відмовили лідеру Соцпартії в наданні прямого ефіру.

О.Мороз виступив перед черкащанами в найбільшому кінотеатрі міста "Україна". Він висловив упевненість у тому, що ЦВК не наважиться зняти його з реєстрації. "На УТ-1 в рамках відведеного нам часу ми продемонстрували документальний фільм - з живим президентом, з його "живими" матюками... За Конституцією, ми можемо проводити агітацію так, як вважатимемо за потрібне."
Коментуючи поведінку лідера блоку "Наша Україна" Віктора Ющенка, О.Мороз зазначив, що той має усі підстави не подобатись президентові, бо "високий, говорить без папірця та подобається жінкам..." Але В.Ющенко, вважає лідер соціалістів, не має політичного стрижня, він залежна людина.

Найпалкішої критики від Мороза "удостоївся" блок "За єдУ" та керівництво Компартії, яке "пригріло" в списку генпрокурора Потебенька, людину, яка "вже на другий день після зникнення Гонгадзе знала, що його вбили, а потім впродовж півтора року бреше всьому світові...". "Я буду все робити для того, щоб такі як Потебенько не стали депутатами", - заявив Мороз.

У Черкасах обласне відділення Комітету виборців України спробувало провести прямі публічні дебати між кандидатами на посаду міського голови обласного центру. На жаль, у сьогоднішніх реаліях це є єдиною можливістю порівняти думки 7 кандидатів на мерське крісло, зокрема, опозиційному до президента чинному меру Володимиру Олійнику ефір не дають за жодних обставин.

На першу зустріч прийшли тільки троє претендентів: директор школи Лариса Воєвода, безробітна Тамара Ковтун та член Всеукраїнської партії реабілітації тяжкохворих, пенсіонер Тарас Захарчишин. Трійка фаворитів: діючий мер В.Олійник, голова Придніпровського райвиконкому Григорій Сасько та депутат обласної ради Анатолій Волошин на дебати не з’явилися.

Присутні на заході не приховували іронічних посмішок, слухаючи відповіді претендентів. Наприклад, коли безробітну Т.Ковтун спитали, як вона буде "тягнути" на собі величезне міське господарство, та вимовила: "Та якось вже впораюсь... Діло воно нехитре!"
Незабаром заплановано другий тур дебатів. Організатори пообіцяли, що докладатимуть усіх зусиль, аби потенційні лідери мерських "перегонів" завітали таки на диспут.

Народний депутат Михайло Сирота, що втретє балотується до парламенту у 200 виборчому окрузі в Черкасах, виступив на звітній конференції Черкаської обласної спілки офіцерів України. Він закликав присутніх своїм голосуванням на виборах зупинити олігархічні, кримінальні клани. Депутат навів приклад президента Росії Володимира Путіна, котрий, ставши президентом, позбавився Березовського та Гусинського.
"Коли Блоки Ющенка, Мороза та Тимошенко наберуть принаймні 30% голосів виборців, - вважає Сирота, - парламент більше ніж наполовину очиститься від кримінальних кланів."
До речі, цього разу М.Сирота балотується до парламенту під прапором партії "Єдність" київського мера Олександра Омельченка.

Ніхто не заперечує, що громадські організації Прикарпаття - це один із вагомих чинників впливу на електорат під час виборчої кампанії. Водночас, чи є громадські організації на Івано-Франківщині реально незалежними, незаангажованими різноманітними політичними структурами? Про це - в коментарях представників громадських організацій, місцевої влади та політичних сил.

Віктор Кімакович, голова громадського об’єднання “Інститут розвитку міста”:
- Місцеві НДО можна поділити на дві групи: ті, що використовують вибори, і ті, що беруть участь у виборах.
До першої групи можна зарахувати більшість організацій, які є основними реципієнтами міжнародних фондів, що проводять навчання з лобіювання та пошуку коштів під час виборів. До другої групи належать НДО, які беруть безпосередню участь у виборчій кампанії. Це громадські організації-сателіти політичних партій (Молодий рух, Національно-демократична ліга молоді і т.п.). Також це організації, які проводять моніторинг виборчого процесу (КВУ, Клуб виборців).
Порівнюючи цю виборчу кампанію та вибори 1998р., помітним є те, що цього разу кандидатам до місцевих рад від молодіжних громадських організацій регіону не вдалося домовитись про взаємне непоборювання. Під час цьогорічної кампанії можна побачити відразу кілька кандидатів на одному окрузі від громадських організацій.

Ростислав Стасько, помічник заступника мера Івано-Франківська, депутат міської ради:
- Вибори 2002р. на Івано-Франківщині, на мою думку, відрізняються від усіх попередніх виборів надзвичайно високою активністю політичних партій та громадських організацій. Це свідчить, у першу чергу, про зростання політичної свідомості громадян, що є результатом хай і непевного, але все ж таки стабільного поступу держави в напрямку демократії.
Водночас особливістю виборчого процесу - 2002 є прагнення до консолідованості як політичних партій, так і громадських організацій довкола найвпливовіших політичних сил у державі. Так, уже звичним став термін “блокування”, що найбільш чітко характеризує цей процес. І це яскраво помітно на Івано-Франківщині. Враховуючи чітку визначеність найбільших громадських організацій в політичному спектрі сучасної України, можна зробити висновок, що для фаворитів виборчих перегонів така активність та консолідованість громадських організацій може бути суттєвим фактором підвищення або ж, навпаки, зниження їхнього рейтингу. Так, для передвиборчого блоку Віктора Ющенка “Наша Україна” сам факт створення різноманітних громадських рад, комітетів, коалацій на підтримку блоку є вагомим аргументом для залучення відповідного електорату, особливо на Західній Україні, де переважно й починали свою діяльність більшість громадських організацій, які користуються вагомим авторитетом. До того ж, конкуруючі з названим блоком політичні сили останнім часом також почали роботу із залучення громадських організацій на свою підтримку, що зайвий раз свідчить про реальний вплив останніх на електорат.
Що ж стосується діяльності громадських організацій на Прикарпатті, то сьогодні напрошуються аналогії з першими демократичними виборами 1990р., коли ентузіазм та свідомість населення були надзвичайно високими. Саме тоді при появі можливості здобути владу на Галичині активність громадських організацій сягнула апогею в боротьбі за перемогу на виборах. Так відбувається і сьогодні з появою для націонал-демократів реальної консолідуючої сили в особі В.Ющенка та його блоку “Наша Україна”. Отож, громадські організації працюють зараз з усіма можливими категоріями населення - від студентства до сільських мешканців.
Разом з тим усе активніше провладні сили використовують т. зв. адмінресурс, що виявляється у “незначних” порушеннях під час проведення передвиборчої агітації, у можливостях доступу до ЗМІ та організації проведення зустрічей з виборцями тощо. Звичайно ж, про прозорість діяльності громадських організацій в цьому випадку говорити не доводиться.
Більша політична структуризація суспільства порівняно з виборами 1998р. дала можливість громадським організаціям більш чітко визначитись у своїх симпатіях до тієї чи іншої політичної сили, а відтак знайшла відображення в більшій активності громадських організацій. Врешті це призвело до зростання їхньої ролі на Прикарпатті в контексті виборів і, очевидно, суттєво вплине на результат виборчої кампанії в регіоні.

Голова обласної організації партії “Нова генерація” Юрій Соловей:
- В обласному центрі Прикарпаття впливові громадські організації можна перерахувати на пальцях однієї руки. Поки що можна стверджувати, що лише окремі громадські організації чи громадські об’єднання є ініціативними та розробляють і втілюють у життя конкретні проекти. Однак цей процес суттєво гальмується їхньою неконсолідованістю, розрізненістю поглядів на проблеми громади міста та області, а також шляхи їх вирішення. Саме тому вони не є реальним чинником, що міг би суттєво вплинути на ключові процеси формування нормативно-правової бази на різних владних рівнях. Яскраво виявляється це і під час цьогорічних виборів.
Щодо активності громадських організацій у передвиборчий період, то очевидним є те, що більшість із них на Івано-Франківщині є заангажованими різними політичним силами. Як правило, така співпраця розвивається у двох напрямках: або політичні блоки, партії та кандидати пропонують громадським організаціям приєднатися до них і взяти участь у виборчих перегонах, пообіцявши протекцію та сприяння в разі приходу до влади, або ж самі громадські організації висувають одного чи кількох представників, що будуть боротися за місця в радах різного рівня і вже звідти будуть “тягнути” свою громадську організацію.
Під час передвиборчих перегонів інформаційний ресурс, яким володіють громадські організації з тривалим досвідом роботи, стає просто безцінним, адже це відомості про цільові групи населення, з якими вони працюють, як правило, ті, що потребують підвищеної уваги, особливо перед виборами - молодь, безробітні, пенсіонери, інваліди. Це і напрацювання щодо вирішення конкретних проблем. Громадські організації володіють також інформацією про міжнародні фонди, спілки, товариства, які хочуть налагодити стійку співпрацю з Україною і шукають тут контактів. Це передбачає, без сумніву, інвестиційні надходження для громадських організацій. Правильне використання потенціалу громадських організацій може стати не просто зручним короткотерміновим важелем у чиїйсь передвиборчій кампанії, а корисним та дієвим способом розробки та побудови ефективної регіональної політики, яка б враховувала, насамперед, інтереси громадськості, сприяла тому, що найголовніший ресурс Прикарпаття - люди залучався б до розбудови економічно, соціально та політично сприятливого середовища в Івано-Франківську та області.

Загальне число зареєстрованих у Донецькій області громадських організацій перевищує кілька сотень, причому понад 50 із них - тільки екологічного (фактично, природоохоронного) спрямування. Серед багатьох інших діють організації дитячі та ветеранські, спортивно-технічні та наукові, суто молодіжні та суто жіночі, патріотичні та медичні і т.д. і т.п. Суспільний прагматизм (кожна поважна партія завела собі молодіжне крило) сусідить із суспільною екзотикою - у Донецькій області знайшло поле діяльності, наприклад, відділення міжнародного благодійного фонду імені Святої Ксенії Петербурзької. Дивлячись на все це, мимоволі задаєш питання: якщо стільки людей хочуть, щоб ми жили добре, те чому ж ми живемо погано?
Звичайно, до результатів роботи громадських організацій не можна ставитися занадто вимогливо. Хоча б тому, що усі вони некомерційні, неприбуткові і мають суто альтруїстичну мету - відродити, створити, обновити, розвинути, підтримати… Кожна НДО, як кажуть, викручується як може, з різним успіхом домагаючись своєї мети. Наприклад, продуктивно працює Донецьке обласне національно-культурне суспільство німців «Відергебурт», що нараховує понад 2500 членів. Добре відомий Донецький благодійний фонд «Доброта». Заради професійного і соціального становлення молоді в Маріупольському порту створено організацію «Посейдон». Дуже активна громадська організація «Агентство регіонального розвитку «Донбас», що сприяє розвитку ринкових реформ у регіоні. Помітна обласна асоціація "Екологічний рух Донбасу" і ряд інших.

Саме завдяки зусиллям НДО громадськість урятувала соляні шахти Артемівська від поховання в них радіоактивних відходів, сприяла відкритості при проведенні робіт з очищення полігона під Артемівськом від радіоактивних боєприпасів.

І все-таки навіть з урахуванням наведених фактів навряд чи можна однозначно стверджувати, що громадські організації Донецької області працюють злагоджено і консолідовано.
На думку голови НДО «Екологічний рух Донбасу» Олександра Багіна, про консолідацію мови поки що бути не може: «НДО в звичайних умовах з різних проблем між собою домовитися не можуть, а в умовах, коли вони ще залежать від партій, і в період виборів це просто неможливо…»
Такої ж думки і директор Еколого-культурного центру "Бахмат" (Артемівськ) Володимир Березін. Він вважає, що у роботі НДО переважає зайва самовпевненість, невміння говорити і слухати інших. Так само неактивно і роз’єднано діють громадські організації й у виборчому процесі. Об’єднались і працюють, за словами В.Березіна, в основному НДО, штучно створені владою, відомі у світі під кличкою GONGO (Gоvernment NGO). Особливо цим грішить Донецьк.
До речі, Еколого-культурний центр "Бахмат" ініціював, підготував і провів суспільні слухання під назвою "Що повинно бути в програмі депутатів різних рівнів". Крім того, від незалежних членів комісій Центр намагається одержати правдиву інформацію про те, що робиться на виборах. А ще - поєднується з незалежними структурами з контролю за виборчим процесом - “Бахмат” створив суспільну приймальню разом з Комітетом виборців України, збирає факти порушення Закону про вибори.

Але ця робота - виняток із правил, що підтверджує висновки спостерігачів: позицію НДО в період виборів не можна назвати активною. А там, де активність присутня, вона, за великим рахунком, формально привнесена ззовні.

Як розцінювати, наприклад, той факт, що днями представники близько 80 суспільних і політичних об’єднань підписали декларацію про створення Цивільного форуму "За єдину Україну!"? Серед тих, хто підписав декларацію - Християнсько-демократична партія, Партія інтелігенції України, Асоціація трудових об’єднань молоді, Українське товариство мисливців і рибалок, Всеукраїнський союз сільськогосподарських підприємств, Асоціація суднобудівників "Укрсудпром", Народно-демократична ліга молоді, Союз будівельників України, Українська асоціація підприємств чорної металургії, Союз хіміків, Українська асоціація підприємств легкої промисловості, Всеукраїнська організація "Союз Чорнобиль України" та ін.

Що це - єдиний порив НДО чи ініціатива партії влади, оформлена під цей порив?
І чи не падає підозра на подібні НДО в елементарному протекціонізмі влади?
Звичайно, будь-яка НДО, якщо хоче чогось домогтися, повинна шукати гроші, боротися за фінансування своїх проектів, стукати в двері владних і бізнес-структур. Але чи бідують НДО в передвиборному галасі й ажіотажі? Дуже сумнівно. Їхні статутні цілі не містять положень про необхідність обов’язкової участі в заходах, які підпорядковували б їхні інтереси будь-яким іншим структурам. Однак, насправді багато НДО просто створені для того, щоб чи підтримувати владну структуру, чи прославляти того, хто її заснував.
Діяльність багатьох громадських організації Донецької області носить відверто реакційний характер. На своїх конференціях і форумах НДО, як правило, виголошують підтримку різним рівням влади. Виходить, що влада підштовхує НДО до утворення форумів і підписання декларацій.
Про незалежність НДО говорити не доводиться. Як відзначив лідер однієї з Донецьких громадських організацій: «Усі роблять те, за що платять».

Лідер однієї з НДО вважає, що до 90% громадських організацій Донеччини створені владою або прогинаються під нею: заангажовані губернаторами, мерами, директорами підприємств, їхніми заступниками, друзями, родичами. Найбільшу іронію викликають т. зв. комерційні громадські організації. Вони під виглядом активістів третього сектора на шкоду його розвитку представляють і часто очолюють громадськість Донецької області.

Чи змінилося щось у діяльності НДО з часу парламентських виборів 1998р.? Активісти різних громадських організацій визнають, що змінилося. Але загальний висновок невтішний: відбулася помітна поляризація між тими, хто не хоче в таких умовах брати участь у виборах, і тими, кому все одно на кого працювати, головне - щоб платили.

І перемагають, на думку працівників НДО, ті, хто керує виборчим процесом і хто може купити керівників НДО. Балом править користь, а нею - сумнозвісний адмінресурс.
НДО стали більш залежними від телефонного права, від влади. Приклад: жодна НДО не виступила відкрито проти блоку "За єдУ", проти відвертих порушень законодавства - від розклеювання листівок у муніципальному транспорті до нахабного використання комунальної преси.

На питання, чи з’явилася в діяльності НДО самокритичність, лідер однієї з НДО відповів: «З’явилася. В оцінці своїх можливостей». Очевидно, він мав на увазі вибір: продати свою підтримку тій чи іншій партії, або з гордістю (але без грошей) почекати закінчення передвиборної кампанії.

Очевидним є той факт, що, порівняно з парламентськими виборами 1998р., сьогодні роль громадських організацій у виборчих процесах є вищою. В чому ж полягає ця роль, наскільки ефективним є вплив громадських організацій на виборчі процеси? Ці та інші питання коментує президент Фонду підтримки громадських ініціатив “Єдність”, який є інформаційним партнером Міжнародного фонду “Відродження“ у Полтавській області, Анатолій Карпенко.

“Громадські організації - явище дуже складне й неоднозначне. Якщо пригадаємо, що, наприклад, аналітичний центр, спілка ветеранів і спілка бджолярів є однаково громадськими організаціями, то, очевидно, що в узагальненому вигляді про них не можна говорити. Я вважаю, що законодавство терміново потребує доопрацювання, бо ситуація, коли практично весь спектр неурядових організацій змушений керуватися одним Законом “Про об’єднання громадян”, не є стимулом у розвитку цієї суспільної сфери.

Якщо говорити про роль громадських організацій у виборчих процесах, я би запропонував певну класифікацію. Звичайно, більшість громадських організацій якимось чином причетна до виборів. І тих, хто належить до цієї більшості, можна класифікувати так:
- організації, які є сателітами політичних партій (як правило, молодіжні) або органів влади. Їхня діяльність повністю залежна від позиції самої партії чи владного органу;
- організації, які є самостійними за статусом, але зайняли позицію підтримки того чи іншого суб’єкта виборчого процесу;
- організації, які займають позицію нейтралітету й рівності можливостей для всіх учасників виборчих перегонів.
З огляду на цю, хоч і недосконалу, класифікацію, питання про загальну консолідацію громадських організацій Полтавщини навколо якоїсь однієї позиції знімається само собою. Інша справа - консолідація всередині цих класифікаційних груп. Тут можна згадати, що, наприклад, понад тридцять громадських організацій Полтавщини створили Коаліцію на підтримку виборчого блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”. Її координатором став завідувач кафедри з педагогічного університету Микола Степаненко. Інші суб’єкти виборчого процесу теж декларують про підтримку їх деякими громадськими організаціями. Однак, моє загальне спостереження полягає в тому, що дієвішої підтримки, окрім декларації самої підтримки, громадські організації, як правило, надати не можуть. Причина, очевидно, в недостатній інституційній спроможності самих громадських організацій.
Кажучи про ефективність діяльності громадських організацій, яких ми віднесли до третьої групи, слід відзначити, що вона залежить принаймні від двох факторів. Це фінансування від донорських організацій та власна позиція, яка полягає у здатності об’єктивно аналізувати виборчий процес і оприлюднювати цей аналіз.”
Продовжуючи сказане А.Карпенком і спираючись на запропоновану ним класифікацію, коротко оглянемо реалії діяльності полтавських громадських організацій у виборах.

Громадські організації, які є сателітами політичних партій, практично розчинилися у діяльності штабів і самостійної ролі не відіграють. Навіть найпомітніша донедавна Народно-демократична ліга молоді фактично зникла з горизонту масової публічної діяльності. Хоч, можливо, цьому посприяла й внутрішня криза в організації. Принаймні, спад активності збігся з виходом фактичного лідера НДЛМ Володимира Крутька з рядів НДП.

Практично припинила публічну діяльність організація Всеукраїнського об’єднання демократичних сил “Злагода”. Показовою є історія полтавської міської громадської організації “Рідне місто”. Організацію задумано як потужне об’єднання авторитетних громадян із метою вироблення стратегії розвитку міста та сприяння її реалізації. Фактично йдеться про системне сприяння міському розвитку. Однак, стараннями чиновників міської ради та міськвиконкому ця громадська організація, навіть не ставши як слід на ноги, перетворилася у звичайну вивіску, від імені якої декларується підтримка всіх дій міського голови, або засуджуються його опоненти.

Досить багато громадських організацій можна віднести до другої групи. Серед них окремо слід виділити масові, такі як ветеранські чи організації афганців та чорнобильців. У їхньому середовищі ситуація не є простою. Наприклад, керівник обласної ради ветеранів Костянтин Бабенко не підтримує позиції свого керівника з Києва Івана Герасимова, який є членом виборчого списку КПУ. Його позиція є більш лояльною до влади, яка фактично репрезентує виборчий блок “За єдину Україну!”. Водночас, ветеранське середовище є далеко не однорідним і навіть усередині цієї громадської організації існують різні політичні симпатії й погляди. Це ж можна сказати й про афганців та чорнобильців, керівництво яких заангажоване у виборчий блок “Єдність”, однак усередині організацій існують різні погляди. Значно простіше тим організаціям, які фактично складаються з керівника та кількох його однодумців.

Громадські організації, які вболівають за рівні можливості для всіх партій, блоків і кандидатів, як правило, спираються на донорське фінансування. Це, зокрема, Полтавське відділення Комітету виборців України, Полтавська філія Суспільної служби України, Комітет “Рівність можливостей” та ін. Представлений в області й Всеукраїнський громадський моніторинговий комітет, створений 16-17 лютого у Києві на форумі громадських організацій “Суспільство перед вибором”. До речі, на форумі, окрім названих, були ще дев’ять громадських організацій з Полтавщини.

Значною мірою ефективність діяльності громадських організацій залежить від фахового рівня та активності їхніх працівників. На жаль, частіше доводиться зустрічатися саме з недостатнім рівнем як фахової підготовки, політичної культури, так і з достатньо пасивною життєвою позицією.

В цілому ж, незважаючи на деяке зростання фактора громадських організацій у виборах 2002р., порівняно з 1998р., їхній вплив залишається незначним. Причому як у площині агітації за ту чи іншу політичну силу, так і в площині громадського контролю за дотриманням виборчого законодавства. Принаймні, в регіоні важко пригадати факт, коли би тиск громадськості змінив якісь рішення. Очевидно, що роль громадських організацій у виборах цілком відображає їхню роль у суспільстві загалом. Вона є незначною, але з тенденцією до зростання. І тим більш тривожно, що в ході публічної дискусії про роль громадянського суспільства та громадських організацій як його інфраструктурної основи робляться спроби викликати суспільну недовіру до цих інституцій.

У Сумах, порівняно з іншими містами області, зосереджено найбільшу кількість громадських організацій - 187, з них загальноукраїнських - тільки 98. З року в рік кількість зареєстрованих НДО зростає. За 2001р. їхня кількість збільшилась на понад три десятки. Але чи означає це збільшення їхнього впливу на політичний процес у місті та регіоні? Про роботу більшості з них не чути.

Безперечно, тотожність відсутності інформації й відсутності діяльності навряд чи можлива. Місцеві ЗМІ не дуже полюбляють подавати матеріали про діяльність НДО, вбачаючи в цьому ефект безкоштовної реклами. Але це окрема тема.

Щодо участі у виборчих перегонах, то найбільше виділяється група молодіжних організацій, які вважає за обов’язок мати кожна політична партія. Всі “молодіжки”, від ЛКСМУ до Молодіжного конгресу українських націоналістів, тісно співпрацюють зі своїми політичними партнерами. Таким чином, ці організації проявляють себе тільки в ході передвиборчої кампанії, а їхні лідери вважають подібне нормальною ситуацією. Штабна робота, агітаційні пости й поширення літератури - оплачувана робота, яку вони виконують.

Інша група НДО теж політично заангажована. До неї можна зарахувати екологічні, ветеранські, підприємницькі організації. Політичний спектр їхніх уподобань абсолютно різний. Наприклад, “Спілка жінок” і місцева організація Всеукраїнського жіночого об’єднання “Дія” підтримують блок “За єдУ!”, обласна організація “Союз жінок міста і села” - ліві сили, “Союз українок” - блок “Наша Україна”. Чітку позицію підтримки щодо останнього згаданого блоку зайняли обласні та міські організації Всеукраїнського товариства „Просвіта”. Ветеранські організації чітко стоять на платформі КПУ. Подібній ситуації сприяє й те, що досить часто члени громадських організацій є членами відповідних політичних партій.

На такому фоні зацікавленим, але не заангажованим можна вважати місцеве відділення Комітету виборців України (КВУ). Вони постійно проводять моніторинги порушень виборчого законодавства і зрізи-опитування настроїв електорату. На основі отриманого від Міжнародного фонду “Відродження” гранту з 1 березня в місцевій щотижневій популярній комерційній газеті “Данкор” почала виходити додаткова інформаційно-освітня сторінка для виборців “31 березня” (російською мовою). Заплановано також участь у паралельному підрахунку голосів і співпрацю з міжнародними спостерігачами, що, ймовірно, завітають до Сум. Найбільше в області об’єднання НДО - Сумський обласний комітет молодіжних організацій, за словами його голови Олега Медуниці, щодо виборів займає нейтральну позицію. Це зумовлено специфікою СОКМО. З 34 організацій сюди входять майже 50% уже згаданих політично заангажованих “молодіжок”, тож єдину позицію виробити неможливо. Тому СОКМО обмежується закликами і освітніми акціями, які мають переконати молодих у необхідності брати участь у виборах, та моніторингом виборчих порушень. Під останню позицію від Міжнародного фонду “Відродження” було отримано грант у сумі 6 тис. грн. у рамках проекту “Громадський моніторинг порушень виборчих прав громадян України під час підготовки і проведення виборів до Верховної Ради та органів місцевого самоврядування 2002 року”. Вже працює громадська приймальня, а з 1 березня почнеться розширений процес моніторингу.

Певну роль у громадському контролі над виборами відіграє обласний “Прес-клуб ринкових реформ”. У лютому він організував дві зустрічі під назвою “Вибори - 2002” представників політичних партій і журналістів місцевих ЗМІ. На жаль, результатами подібного спілкування не стали докладні звіти на шпальтах газет. Однією з причин, напевне, є той факт, що більшість політичної інформації виходить під позначкою PR - “політична реклама”. Організатор “Прес клубу” Алла Федорина водночас є координатором іншого громадського проекту “Коаліція за прозоре суспільство”, що об’єднав 9 НДО. Серед них такі різні як: “Товариство захисту прав споживачів”, обласна організація “Спілка журналістів”, територіальне відділення “Асоціація платників податків”, місцева організація громадського правозахисного руху “Рутенія” та ін. Зараз проект перебуває на стадії “Перші кроки”, однак уже діє “гаряча лінія” і громадська приймальня, заплановано випуск правових бюлетенів - пам’яток громадянам тощо. “Наш проект пов’язаний з виборами лише частково” - розповідає А.Федорина, - “в цілому він значно ширший. Його мета - зменшення цинізму суспільства, окремих громадян у ставленні до корупції, антикорупційної діяльності взагалі через внесення більшої прозорості у відносини “громадянин - влада”.
Одна з організацій, що бере участь у цьому проекті - “Громадський контроль” - проводить і власну роботу в ході виборчого процесу. Це щотижневі інформаційні міжпартійні зустрічі, в яких беруть участь представники СПУ, двох сумських блоків “Наша Україна”, блоку Юлії Тимошенко, блоку “За єдУ!”, а також окремі безпартійні кандидати-“самовисуванці” до Верховної Ради і місцевих органів самоврядування. Метою цих зустрічей керівник обласної організації громадського контролю Олексій Шевченко називає можливість узгодити позиції стосовно кандидатів до місцевих органів самоврядування, обмінятися неупередженою інформацією і допомогти громадянам, котрі вперше балотуються, юридично й організаційно. Під час виборів “Громадський контроль” разом з КВУ планує брати участь у паралельному підрахунку голосів і надіслати спостерігачів у більшу частину виборчих дільниць міста.

Невеликі зміни порівняно з виборами - 98 можна помітити лише в тому, що тоді самостійну роль у регіоні відігравав лише КВУ, і не здійснювалось жодного помітного передвиборчого проекту. Тепер ситуація, як видно з вищенаведеного, змінилася, але не так рішуче, як могла б. Недостатню роль “третього сектора” у виборчому процесі зазначають і всі згадані лідери НДО. За їхніми словами, вони могли би працювати краще, але відсутність коштів, приміщення та інших необхідних речей не дозволяє цього робити. Гранти не завжди є можливим виходом, позаяк процес їх отримання не завжди можна подолати з різних причин, зокрема, через відсутність інформації.
Ефективність діяльності НДО у передвиборчому процесі в сумському регіоні не досить помітна, хоча порівняно з попередніми виборами вона зростає. Цьому процесу заважає і невелика консолідація громадських організацій, бо вони залишаються поділеними за політичними ознаками. Позитивні зміни напевне можливі, але цей процес, очевидно, буде тривати до наступних виборів.

Кінець лютого та перша декада березня стали для Донецької області та влади серйозним випробуванням. Широкомасштабна кампанія за виборчий блок ”За єдУ” зазнала великих потрясінь.
Приїзд у Донецьк 28.02.2002 В.Ющенка значно знизив авторитет владного блоку. Орган Донецької ОДА "Жизнь" в номері за 28.02 опублікувала серію негативних щодо В.Ющенка матеріалів “Незрозумілий месія” та підбірку висловлювань жителів області проти єес-прем’єра.
Попри це, візит викликав значне зацікавлення серед донецьких виборців, що змушені були констатувати навіть залежні ЗМІ.
Штаб блоку “Наша Україна” випустив масовим тиражем (600 тис. прим.) інформбюлетень “Наш Донбас”, де об’єктивно охарактеризовано діяльність В.Ющенка як голови українського уряду. Залежні від ОДА інформаційні видання більше приділили уваги зустрічі В.Ющенка з головою Донецької ОДА Віктором Януковичем, що тривала понад дві години. Тема розмови залишилась загадкою, якщо не зважати на короткий коментар В.Ющенка: “Я впевнений у тому, що якщо сили будуть неадекватно представлені в рішенні політичних питань, це зашкодить територіям”.

Саму поїздку обласні ЗМІ практично не висвітлювали, або подавали тенденційно. В.Ющенко побував в трьох містах (Горлівка, Макіївка, Донецьк), після чого виборчий штаб блоку суттєво активізував свою роботу, що значно підвищило рейтинг блоку “Наша Україна”.
Протидіючи візиту В.Ющенка (“Салон” 1.03.2002р.), активісти СДПУ(о) роздавали в Горлівці біля місця зустрічі з виборцями В.Ющенка свій агітматеріал.

КПУ під час його зустрічі з виборцями скандували: “Флаг национал-шовинизма - В.Ющенко!“, та “Голосувати за Петра Симоненка і КПУ!”.
Значно активізував свою роботу блок “За єдину Україну”. В день приїзду В.Ющенка блок підписав соціальний контракт з 20 галузевими профспілками області. Все це широко висвітлили усі обласні телеканали та регіональні друковані видання.
Незалежні експерти вважають, що вибір дати підписання не випадковий, адже перед цим Олександр Стоян від Федерації профспілок України підписав соціальний контракт із блоком В.Ющенка “Наша Україна” Ініціатором домовленості з блоком “За єдУ” виступив Віктор Хара, голова облради профспілок, народний депутат України від КПУ.
Непомітно пройшла поїздка 26 лютого гетьмана українського козацтва Івана Біласа, що очолив делегацію блоку “Демократична партія” - “Демократичний союз”. Лейтмотивом виступів стало протистояння блоку Юлії Тимошенко. Преса області, за винятком декількох видань (наприклад, “Салон”), цю подію ігнорувала.

Значний резонанс викликала поїздка по області лідера блоку Ю.Тимошенко. Цікавість було підігріто нападом у Слов’янську невідомих на народного депутата України В.Зубова, що є керівником обласного штабу виборчого блоку, та його побиття. Сам В.Зубов на прес-конференції звинуватив у підготовці замаху на його життя В.Януковича, (“Донецкие новости” №10 від 7 березня) “Голова Донецької обласної організації партії “Батьківщина” нардеп Валентин Зубов звинуватив у замаху на нього… владу Донецької області і блок “За єдУ”, (“Салон” 5.03.2002р.) “Старт політичної весни в Донбасі - квіти й бійка”, (“Город” №10 від 7.03.2002р.) “Передвиборче питання: де сидіти Юлії Тимошенко”.
Цікаво, що блоку Ю.Тимошенко, незважаючи на протидію, вдавалося збирати на зустріч зі своїм лідером багатотисячні мітинги (в Шахтарську зібралось до 2 тис. жителів).

Триває кампанія регіональних засобів масової інформації проти СДПУ(о): (“Город” №10) “Ти сосал демократам доверяешь?” (за текстом). Вперше йде розмова в ЗМІ області про можливу фальсифікацію виборів: (“Город” №10) “Головний резерв адмінресурсу - мертві душі”.

(14% українських громадських організацій сконцентровано у Києві)
Не вдаючись до надмірного теоретизування, варто зазначити, що завдяки активній позиції більшості цих організацій найвищі владні органи змушені коригувати свою діяльність у бік демократичного розвитку українського суспільства. І саме активність громадських організацій під час весняних виборчих перегонів 2002р. сприяє піднесенню громадянської свідомості населення, реалізуючи бажання громадян України відстояти свої громадянські права й у такий спосіб звернути увагу держави на потребу реформування владних структур. У сучасних українських умовах громадські організації, беручи безпосередню участь у політичних процесах у структурі суспільного середовища, отримують можливість цивілізовано впливати на прийняття політичних рішень.

Можливо, цей рух не настільки значний, аби отримати контрольний пакет впливу при остаточному прийнятті важливих рішень, але стабільний розвиток громадських організацій в Україні свідчить про те, що з року в рік вони набувають усе більшої впливовості та авторитету. Таким чином можна стверджувати, що громадяни України, використовуючи політичний інструментарій цих організацій, мають важливий важіль участі у політичному житті країни.

Громадські організації в процесі підготовки до виборів виконують декілька надзвичайно важливих функцій:
1) громадяни за посередництва громадської організації можуть вирішувати свої проблеми і впливати на владу;
2) формують мережі, які наближують владу до громадянина, а громадянина - до влади;
3) слугують посередником, проміжною ланкою чи навіть амортизатором при виникненні конфліктних ситуацій між різними частинами суспільства;
4) надають такі соціальні послуги як допомога бідним, інвалідам, дітям тощо (витрачаючи на такі послуги менше коштів і виконуючи їх якісніше, ніж відповідні державні служби, збільшуючи цим економічну ефективність суспільства).

Зрозуміло, що громадські організації не уособлюють усієї різноманітності палітри організацій третього сектора, до якого входять також політичні партії, релігійні організації, профспілки... Але громадські організації мають найбільшу питому вагу у третьому секторі, якнайкраще репрезентуючи саму ідею третього сектора - добровільне об’єднання громадян.

Починаючи від 1992р., можна спостерігати сталу тенденцію в громадському секторі Україні до стрімкого зростання кількості громадських організацій. Хоча важко вивести їхню остаточну цифру, що, в першу чергу, можна пояснити різницею між кількістю зареєстрованих організацій і тих, котрі на сьогодні реально працюють.

І якщо в 1991р. в Україні функціонувало понад 300 організацій, в 1996 - понад 12 тис., то в 2001р. їх налічувалось уже близько 28 тис. Знаменно, що в 2000р. 40% громадських організацій поширювали свою діяльність на межі одного міста, а всеукраїнський чи міжнародний статус мали разом всього 10%. Це доводить велику зацікавленість громадян, у першу чергу, в облаштуванні найближчого життєвого простору та в місцевих справах, що відкриває широкі перспективи для співпраці третього сектора та органів місцевого самоврядування. За статистикою за 2001р. абсолютним лідером у цьому питанні є Київ - 14% громадських організацій від їхньої загальної кількості.

У Києві станом на 2001р. розміщено центральні керівні органи 2301 громадської організації.

Громадські організації, 2301
з них:
громадські рухи 23
об’єднання національних та дружніх зв’язків 101
Молодіжні об’єднання, 188
зокрема:
студентські 38
дитячі організації 81
жіночі організації 69
Об’єднання ветеранів та інвалідів, 218
зокрема:
ветеранів та інвалідів війни 61
Об’єднання професійної спрямованості 228
Об’єднання (товариства) охорони природи (екологічні) 52
Об’єднання (товариства) охорони пам’ятників історії та культури 36
Оздоровчі та фізкультурно-спортивні об’єднання 326
Об’єднання по захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС 72
Науково-технічні товариства, творчі об’єднання 86
Освітні, культурно-виховні об’єднання 154
Інші громадські організації 667
Крім того:
спілки об’єднань громадян 7
благодійні громадські організації (об’єднання, фонди тощо) 634

Громадські та політичні організації об’єднують понад 120 тис. суспільно активних мешканців міста (4,6% від загальної кількості). У житті Києва це порівняно новий, але важливий і наростаючий чинник, який впливає на формування громадської думки територіальної громади. Тим більше проблем, на перший погляд, повинні мати партії з підбором кандидатів у депутати міських рад міст київського регіону. На сьогодні політичні партії не завжди мають міські та районні організації у містах, які повинні провадити їхні виборчі кампанії. Але це компенсується тим, що у містах київського регіону діють тисячі громадських організацій (екологічних, правозахисних, молодіжних, пенсіонерських тощо), які залучаються до передвиборчого процесу і швидко дають необхідний імпульс передвиборчій діяльності політичних партій. Завдяки цим організаціям навіть малопотужні партії мають шанс швидко завоювати популярність у виборців, якщо знайдуть відповідні мотиви для діалогу. У київському регіоні політичні партії і громадські організації, котрі розташували тут свої штаб-квартири, сформували виборчі блоки значною мірою за рахунок саме цього чинника.

“Всякій імєєт свой ум голова”
Зробимо короткий огляд головних учасників виборчих змагань - партій та блоків, а також їхніх симпатиків - громадських організацій. Огляд партій та блоків варто розпочати з одного з нових лідерів - виборчого блоку "Наша Україна". Цей передвиборний блок створено в основному правими політичними силами навколо екс-прем’єра Віктора Ющенка. У блок входять 10 партій: Народний рух України (НРУ), Український народний рух (УНР), "Реформи і порядок", "Солідарність", Конгрес українських націоналістів, "Уперед, Україно", Християнський народний союз, Ліберальна партія України, Республіканська християнська і Молодіжна партії.

Статус партій, які підтримують утворення виборчого блоку "Наша Україна", отримали партія "Нова політика", Соціал-демократична партія молоді, Всеукраїнська партія трудящих та партія "Нова генерація України". Соціал-демократичну складову в "Нашій Україні" репрезентує найбільше профспілкове об’єднання країни - Федерація профспілок України. Підтримка блоку з боку лідерів меджлісу кримських татар Мустафи Джемилєва і Рефата Чубарова також свідчить про підтримку виборчого блоку "Наша Україна" цим масовим громадським об’єднанням у всіх регіонах країни.

Ще один лідер виборчих перегонів - блок "За єдину Україну" - передвиборний центристський блок, що має репутацію головного блоку "партії влади" на виборах 2002р. Блок сформували п’ять партій: Народно-демократична, Аграрна, "Трудова Україна", Партія регіонів, Партія промисловців і підприємців.

Стержнем цього виборчого блоку є Народно-демократична партія (НДП). Київська міська організація НДП співпрацює з організаціями-супутниками: Народно-демократичною лігою молоді (НДЛМ), Всеукраїнською екологічною лігою, Всеукраїнським жіночим народно-демократичним об’єднанням "ДІЯ", Київською організацією ветеранів, Фондом сприяння розвитку мистецтв, Центром практичної філософії та Міжнародним благодійним фондом “Українська спільнота”. За ініціативою Київської міської організації НДП створено Громадське об’єднання "Києве мій". Народно-демократична Ліга молоді (молодіжна організація НДП) також є, природно, симпатиком НДП.
У спадок від Народно-демократичного об’єднання "Нова Україна", політичною основою котрої була також Народно-демократична партія, блоку залишились стосунки з 25 громадськими організаціями. Серед них: Спілка українського студентства, Асоціація молодіжних житлових комплексів "Укрмолодьжитло", Українська рада молодих вчених і спеціалістів, Українська ліга підприємств з іноземним капіталом, Перша студентська українська профспілка "Поступ", Міжнародний благодійний фонд постраждалих від Чорнобильської катастрофи "Міжнародна допомога" та ін.

Наступний учасник виборчих перегонів - блок "Єдність" - центристський політичний блок, утворений на базі чотирьох партій: "Єдність", Українська партія справедливості - Союз ветеранів, інвалідів, чорнобильців і афганців (УПС-СВІЧА), Соціал-демократичний союз, "Молода Україна".

З громадських організацій блок підтримують також Союз жінок України і Київська міська організація партизанів і підпільників. Хоча поки що офіційно заявили про підтримку блоку невелика кількість організацій, проте фактично підтримку блоку “Єдність” на виборах очікують від близько половини регіональних представництв громадських організацій на Київщині.

Соціал-демократична партія України (об’єднана), котра йде на вибори самостійно, має безперечну підтримку в київському регіоні з боку нещодавно створеної молодіжної організації СДПУ(о), Українського національного комітету молодіжних організацій, Соціалістичного конгресу молоді, Спілки козачих організацій України, Спілки юристів України. Проте громадських організацій-симпатиків цієї партії фактично має бути більше.

І, нарешті, блок Юлії Тимошенко (БЮТ), в котрий входять 4 партії: очолювана самою Ю.Тимошенко "Батьківщина", а також "Собор" (лідер Анатолій Матвієнко), Українська республіканська партія (УРП) (лідер Левко Лук’яненко) і Українська соціал-демократична партія (УСДП) (лідер Василь Онопенко).
БЮТ задекларував, що його підтримують 506 громадських організацій, котрі провели спеціальний конгрес 19 жовтня 2001р. у Києві. Однак реальний потенціал цієї підтримки є, мабуть, дещо меншим. Абсолютна більшість учасників конгресу в підтримку БЮТ - це організації наступного типу:
1) невеликі і маловідомі угруповання;
2) групи, що складаються в основному з представників партій, що ввійшли в блок (наприклад, місцеві організації Конгресу української інтелігенції та "Просвіти", де переважають члени УРП і "Собору");
3) внутрішньопартійні структури (насамперед, жіночі та молодіжні організації самої "Батьківщини").

БЮТ, наприклад, підтримують такі громадські організації як: Всеукраїнська громадська організація "Конгрес українців Холмщини і Підляшшя", громадська організація "Вільний простір", Всеукраїнська громадська організація "Спілка українських офіцерів", Фонд милосердя і здоров’я "Україна", Асоціації жінок у бізнесі, благодійний фонд "Турбота і милосердя". Проте реальний суспільний потенціал серед організацій-симпатиків БЮТ становлять Незалежна профспілка гірників (НПГ) і Всеукраїнський союз обманутих вкладників і акціонерів, що поєднує як власників радянських заощаджень, так і жертв трастових компаній (1993-1995рр.). Перспективними з точки зору підтримки на виборах є також зв’язки лідера УСДП В.Онопенка з харизматичними церквами, що завдяки твердій організаційній структурі своїх громад здатні до передвиборної мобілізації одновірців.
Підсумовуючи огляд головних партій та блоків, що беруть участь у виборах - 2002, а також їхніх громадських організацій-симпатиків, необхідно зауважити наступне. Той факт, що більшість громадських організацій офіційно не визначилися стосовно підтримки тієї чи іншої політичної сили на виборах - 2002, ще не свідчить про пасивність цих організацій. Визначення стосовно такої підтримки буде, швидше за все, реалізовуватись на рівні регіональному та районному і залежатиме від рівня задоволення сподівань виборців (принаймні в аспекті передвиборчої роботи) тим чи іншим політичним блоком чи партією. А це означає, що потенціал громадських організацій на виборах - 2002 ще далеко не вичерпано.

Яким чином тут діють виборчі технології?
Варто зауважити, що за час від минулих виборів виборчі технології в Україні значно удосконалилися і подекуди стали дієвішими за ідеологічні та адміністративні чинники. Найбільшими технологічними успіхами минулої кампанії були: прорив "зелених" та деякі вдалі ходи опозиційної "Громади". Однак президентська виборча кампанія, довибори до Верховної Ради, вибори кількох мерів великих міст зробили фахівців цієї галузі більш витонченими і професійними. В Україні розвинувся ринок політичного консалтингу. Також збільшиться порівняно з минулими кампаніями кількість закордонних технологів (особливо з Росії), що працюють в Україні. На виборах 2002р. активно застосовують наступні ефективні технології:
1) створення "партій-клонів" і "партій-сателітів". Для активної боротьби з "ідеологічними" партіями шляхом розбиття їхнього електорату штучно створюються партії з подібними назвами або з подібною ідеологією, які мають потужні фінансові та інформаційні ресурси. Дуже часто вже відомі і респектабельні партії ініціюють створення партій-сателітів для виконання "брудної роботи" під час критики опонентів, активного вивчення "електоральних очікувань" і висунення відповідних їм кандидатур;
2) зайняття привабливих "електоральних ніш". Уже зараз можна спостерігати активну рекламну кампанію екологічних, жіночих або молодіжних партій;
3) провокування або використання наявних протиріч усередині партійних блоків. Опоненти тих чи інших партійних блоків будуть усіма засобами підтримувати конфлікти партій-учасників блоку з метою розпорошення їхніх ресурсів;
4) підвищення рівня "індивідуальної" роботи з виборцями. На цих виборах поряд з чистим "піаром" активно використовують кампанії на кшталт "від дверей до дверей", які у світі вважаються більш ефективними;
5) широке використання компромату;
6) використання ідеї "чесних виборів" для власної реклами.
Можна також додати, що від минулих виборів у нашій держави зазнав істотних змін медіа-ринок, що дуже позначиться на веденні кампанії. Вже зараз можна казати про високу агресивність і гостроту, якими характеризуватимуться інформаційні війни. В цьому сенсі значно зросла роль мережі Internet.

У той же час нинішня виборча кампанія засвідчила розширення застосування новітніх і більш “просунутих” технологій. Насамперед це стосується більшої частки застосування актуалізаційних технологій “залучення” виборця, заснованих на спільній і прозорій діяльності, замість традиційних маніпуляційних технологій, заснованих на створенні уявних вражень у виборця, а тому на ошуканні його. Актуалізаційні політтехнології є не лише новішими, а й більш гуманними, оскільки запроваджують у суспільстві взаємостосунки, засновані на правдивості та відкритості - головних засадах сьогоднішнього відкритого суспільства. Дуже важливим тут є той факт, що реалізація актуалізаційних політтехнологій фактично неможлива без участі тих чи інших громадських або інших недержавних організацій. Неможлива, оскільки лише такі організації здатні концентрувати та реалізовувати конкретні прагнення та вимоги різних груп суспільства, а саме в такій реалізації спільних цілей і полягають технології актуалізації. Таким чином, можна зробити висновок, що згадані вище приклади взаємодії і взаємопідтримки політичних партій та громадських організацій є яскравим доказом спроби масового втілення на виборах - 2002 в Україні новітніх актуалізаційних технологій. Проте лише з часом, після завершення виборів, можна буде дослідити, які саме партії досягнуть у цьому успіху, і які саме партії були щирими в подібних спробах.

Те, що вже не вдається залишати немоміченим
Дослідження ролі та місця громадських організацій під час проведення передвиборчої кампанії - 2002 показали, що роль громадських організацій з часу останніх парламентських виборів 1998р. значно зросла. Цьому сприяло і загальне збільшення кількості громадських організацій в Україні в цілому і в київському регіоні зокрема, і зміни в способах дії самих громадських організацій та в їхніх цільових установках на час виборів. Стала більш чіткою сегментація участі громадських організацій на виборах. Чітко виокремлюються організації, котрі підтримують ту чи іншу партію чи виборчий блок на території усієї України, і ті громадські організації, котрі таку підтримку здійснюють лише в певному регіоні. Причому, якщо загалом зросла кількість громадських організацій, котрі дотримуються і першої, і другої стратегії, то відносно більше зросла кількість громадських організацій, котрі підтримують політичні сили на регіональному рівні - залежно від участі тих у вирішенні регіональних питань. Це свідчить про поступову переорієнтацію політичних сил на діяльність, залежну від конкретних вимог виборця, принаймні, виборця, організованого в громадські організації.
Необхідно також відзначити певний прогрес у політичних технологіях партій та блоків, котрі змушені все більше застосовувати сучасні гуманістичні актуалізаційні технології впливу на виборців на зміну застарілим маніпуляційним. У цих змінах важливою є роль громадських організацій. За час з 1998р. громадські організації стали відігравати більш значущу роль в українському суспільстві. Зростає не лише їхній вплив, а й швидкість змін такого впливу, а також - якість діяльності громадських організацій. Це означає, що громадські організації за останні чотири роки внесли значний вклад у розвиток громадянського суспільства в Україні та у київському регіоні, і масштаби розширення їхнього безпосереднього впливу на соціум постійно зростають.

Такою народною мудрістю поділився з автором матеріалу один із лідерів дуже відомої на Дніпропетровщині громадської організації. Далі він порівняв сонце, тепло і весняні дощі, які дають природі силу і міць, з різними фондами, які підживлюють український третій сектор. А ми живемо ось уже 10 років від виборів до виборів, усе сподіваючись, що колись прийде весна… весна демократії .

В якому суспільстві громадські організації можуть грати вирішальну роль? У першу чергу там, де є розвиненою суспільна активність і є попит на їхню діяльність. А ще, як писав Карл Маркс, немає попиту - немає пропозиції. На жаль, і в Дніпропетровській області, зокрема, і в Україні загалом, такий попит майже відсутній. Потроху з’являються лише перші паростки діяльності громадських організацій, і їхній досвід є досвідом “проб і помилок”, але це стежка у майбутнє.

На Дніпропетровщині є не так багато громадських організацій. Активно діє Комітет виборців України, Центр інтелектуальних технологій, ще дві - три організації, які дійсно щось роблять. Є й інший аспект: практично всі відомі в області політики мають свої “кишенькові” громадські організації, але вони у більшості випадків функціонують тільки на папері, а не насправді. При цьому цілі можуть бути зовсім різними - від відмивання грошей до політичної агітації та реклами.
Які ж цілі мають бути у справжніх громадських організацій? За словами голови Комітету виборців України І.Попова, цілі мають бути наступними:

1) сприяння виборчим комісіям;
2) правова освіта виборців;
3) моніторинг виборчих процесів;
4) оскарження порушень.

Мета прекрасна, але якщо підсумувати діяльність громадських організацій в Дніпропетровський області (на момент виходу публікації виборча кампанія триває), то можна побачити дуже цікаву деталь: з їхнього боку практично не було видно оскаржень порушень виборчого законодавства, це робили самі учасники виборчих перегонів - представники партій, блоків області, мажоритарні кандидати в депутати. Комітет виборців - одна з небагатьох організацій, яка хоча б щось зафіксувала. Наприклад, основні порушення в області (за даними КВУ) були такими:

1.Зловживання посадовими особами своїм службовим становищем на користь окремих суб’єктів виборчого процесу. Порушення такого типу залишаються досить масовими, хоча в цілому на Дніпропетровщині їхня кількість дещо зменшилась.
Серед прикладів можна назвати нещодавній виступ у Дніпропетровському національному університеті заступника голови Дніпропетровської облдержадміністрації Петра Кравченка, який у робочий час давав вказівки голосувати за блок “За єдину Україну” та видавав кураторам посібники з роботи зі студентами, в яких описано методи роботи на “За єдУ”.
Під час наради з приватними підприємцями Дніпропетровська заступник голови дніпропетровського міськвиконкому Євген Заєць сказав, що у місті не повинно бути жодної іншої реклами, окрім “За єдУ”, а також заявив, що інших біг-бордів у Дніпропетровську не буде, оскільки “населення Дніпропетровська вже визначилося зі своїм вибором - це блок “За єдину Україну”.
Облдержадміністрація Дніпропетровщини надіслала телефонограму керівникам усіх ВНЗів з “рекомендацією” провести на лютневі свята культурно-масові заходи під гаслом “За єдину Україну”.
Голова Жовтневого райвиконкому Дніпропетровська Вікторія Лукашова чинила тиск на голів квартальних комітетів району, а також здійснювала доплату по 40 грн. їм за те, щоб вони агітували за блок “За єдУ” та за Сергія Бичкова. У приміщенні Жовтневого райвиконкому Дніпропетровська виявлено велику кількість агітпродукції кандидата виборчого округу №25, заступника голови ОДА С.Бичкова (“За єдину Україну”). Характерно, що зазначений на агітпродукції тираж не відповідає виявленій кількості листівок.
Студентів Дніпропетровського національного університету, які вчаться на дизайнерських факультетах, у навчальний час примушують макетувати агітпродукцію блоку “За єдину Україну”, обіцяючи їм “теплу” сесію.

2. Адміністративний тиск на партії/блоки, кандидатів у депутати, ЗМІ. Кількість таких порушень в області залишається сталою. КВУ кваліфікує порушення такого типу як одні з найбільш серйозних, оскільки вони не лише порушують рівність умов суб’єктів виборчого процесу, а й ставлять під загрозу вільне волевиявлення громадян під час виборів.

Насправді в області мають місце непоодинокі випадки відмови в оренді приміщень для агітації, вимкнення світла тощо. Під час зустрічі з виборцями у селищі Солоне кандидата в депутати у 40-му виборчому округу Д.Чобота чинилися різні перешкоди (вимкнення світла та ін.).
Під різними приводами з 4-го березня не друкується наклад опозиційної газети “Никопольськие известия” (Нікополь).
Під час відвідування Дніпродзержинська лідером ПСПУ Наталією Вітренко, їй відмовили у наданні залу для проведення зустрічі з виборцями.
Активістів партії «Яблуко», які розклеювали 9 лютого агітпродукцію партії, заарештовано на 7 годин працівниками Жовтневого РОВД Дніпропетровська через те, що «розклеювали у не відведених для цього місцях».
Директор гімназії №57, дізнавшись, що серед учителів гімназії є члени “Справедливості”, змусила їх написати заяву про звільнення. Директор гімназії наполягала на тому, що всі співробітники установи повинні підтримувати блок “За єдУ”.

3. Використання кримінальних методів боротьби з політичними опонентами, а також перешкоджання веденню виборчої агітації шляхом погроз чи насильства, знищення матеріалів виборчої агітації.
Прикладом такого порушення є затримання працівниками Жовтневого РВВС Дніпропетровська 22 лютого о 00.30 трьох комсомольців без висунення звинувачення. Потім міліціонери пояснили, що провели затримання через розклеювання агітпродукції у невстановлених місцях.
У Павлограді в ніч з 17 на 18 лютого невідомі вирвали за допомогою автотехніки біг-борд блоку “Наша Україна”. Ще три рекламні щити “Нашої України” було переклеєно без відома власника агітацією за блок “За єдину Україну”.

4. Порушення вимог до проведення виборчої агітації (агітація шляхом надання безкоштовних товарів та послуг, розповсюдження агітаційних матеріалів без вихідних даних, розміщення агітаційних матеріалів у невстановлених місцях і т.п.).
Кількість таких порушень різко зросла протягом останніх двох тижнів, і задіяні в ній практично всі політичні сили, які беруть участь у виборчих перегонах. Але це не є дивним - передвиборна кампанія іде до свого фінішу, часу залишається все менше і менше, а виграш, ось він - тільки утримай у руці.