Публічні виступи перед живою аудиторією залишаються нетиповим явищем для української медіакультури, де традиційно переважають монологічні формати, статті або приховані записи. На відміну від західної практики, де інтелектуали та політики регулярно проводять відкриті дебати, в Україні відчувається дефіцит живого діалогу, що здатний об'єднувати людей навколо змістовних тем.
У розвинених країнах, зокрема у США, публічні виступи є обов'язковим елементом політичної діяльності. Це слугує своєрідним фільтром, що вимагає від політиків наявності інтелектуальних здібностей та харизми. Така практика дозволяє відсіювати випадкових осіб, які розглядають політику лише як спосіб короткострокового заробітку, натомість формуючи професійну політичну еліту, що працює на довгострокову перспективу.
Активне обговорення в соціальних мережах нещодавніх виступів на сцені DOU свідчить про глибоку потребу українського суспільства у відкритій комунікації. Навіть якщо такі дискусії супроводжуються суперечками чи емоційними докорами, вони є необхідним етапом для розвитку культури діалогу. Збільшення кількості таких заходів сприятиме підвищенню якості політичних процесів та загальному розвитку суспільної свідомості.