У 1930-х роках, коли Європа готувалася до початку Другої світової війни, на території Радянського Союзу розгорталися масштабні репресії. Окрім фізичного знищення людей під час Великого терору, радянська влада цілеспрямовано викорінювала культурну спадщину українського народу.
Масове знищення творів мистецтва стало інструментом боротьби з історичною пам'яттю. У вогні опинилися безцінні рукописи, картини, театральні ескізи, монументальні фрески, а також стародавні ікони, що становили основу національної ідентичності.
Такі дії були частиною системної політики, спрямованої на повне підпорядкування культури ідеологічним догмам. Знищення артефактів мало на меті стерти сліди минулого та позбавити українців зв'язку з їхньою духовною та мистецькою спадщиною.