Застосування поліевристичної теорії Алекса Мінца дозволяє зрозуміти логіку дій політичних акторів, які спочатку відкидають неприйнятні варіанти, а потім оптимізують решту. Для українського керівництва критичним було не відступати від політики пам'яті під тиском, тоді як для Навроцького ключовим стало збереження іміджу перед електоратом у питаннях Волині та УПА. Це зробило сценарій швидких поступок неприйнятним, а конфлікт навколо ордену — ймовірним.
Нинішня емоційна напруга в обох країнах витісняє конструктивні позиції, створюючи умови для розпалювання ворожнечі. Подібні суперечки ставлять під сумнів реалізацію спільних проєктів у сферах безпеки, логістики та оборонно-промислового комплексу. В результаті етап раціональної оптимізації вигоди може не настати, оскільки рішення, прийняті окремими політиками, виявляються неоптимальними для системи в цілому.
Вважати, що від цього конфлікту виграє лише Росія, було б помилкою. Ситуація є вигідною для тих, кому заважає посилення осі Варшава-Київ, а також для зовнішніх акторів, які прагнуть послаблення Європи як геополітичного гравця. Регіон Центральної Європи ризикує перетворитися на зону нестабільності, що негативно вплине на ресурси євроінституцій та загальну безпекову архітектуру.
Наразі не існує гравця, здатного нав'язати зовнішній диктат, оскільки Польща є потужною економікою, а Україна продовжує успішно протистояти у війні. Виходом із ситуації могло б стати створення таких економічних та безпекових переваг від співпраці, які б дозволили подолати існуючі політичні бар'єри та некомпенсаторні фільтри.