Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року увійшли в історію як ключові інструменти Російської імперії, спрямовані на повне витіснення української мови з усіх сфер життя. Ці документи стали символами системної державної політики, метою якої було нівелювання національної ідентичності українців та обмеження їхнього культурного розвитку.
Запровадження Валуєвського циркуляра фактично забороняло публікацію релігійної та освітньої літератури українською мовою, аргументуючи це відсутністю самостійної української мови. Згодом Емський указ значно посилив ці обмеження, повністю заборонивши друк книг, театральні вистави та викладання українською мовою, що завдало нищівного удару по громадському та культурному життю.
Наслідки цих указів відчувалися впродовж десятиліть, оскільки вони штучно гальмували розвиток української літератури, науки та освіти. Попри жорсткі заборони, українська інтелігенція продовжувала боротьбу за збереження мовної спадщини, що згодом стало фундаментом для подальшого національного відродження.