Дослідження благодійного сектору, що тривають з 2019 року, демонструють суттєві зміни у ставленні українців до допомоги. На початку повномасштабного вторгнення сам факт підтримки викликав безумовну довіру, а великі фонди отримували значні кошти без висунення жорстких вимог щодо звітності. Суспільство було зосереджене на швидкому закритті критичних потреб Сил оборони, тому якісно налагоджені системи допомоги користувалися найбільшою підтримкою.
За понад чотири роки війни рівень вимогливості громадян значно зріс. Тепер простого звіту про закупівлю техніки чи кількість переданих дронів недостатньо для підтвердження ефективності. Люди прагнуть бачити реальні результати використання допомоги, зокрема через відеопідтвердження. Така трансформація свідчить про дорослішання суспільства, яке прагне переходу від емоційної реакції на кризу до аналізу системності та підзвітності інституцій.
Водночас спостерігається певна суперечність у суспільних настроях. Майже половина українців вважають прозорість та відкриту комунікацію головними факторами довіри до благодійності. Проте понад третина опитаних сприймають публічні звіти бізнесу чи відомих осіб про допомогу як піар або саморекламу. Це створює напругу, в якій сьогодні функціонує сфера соціальної відповідальності, де запит на докази ефективності межує з підозрілим ставленням до публічності.