Існує поширена думка, що Армія Крайова є офіційними збройними силами польської підпільної держави та частиною Антигітлерівської коаліції, тоді як УПА розглядається як незаконне формування радикальних бойовиків ОУН. Проте з легітимністю і правонаступництвом польської підпільної держави та її військових структур у період Другої світової війни виникають певні питання. До війни Польщею керував режим Санації спадкоємців Юзефа Пілсудського, де фактичним керівником був головнокомандувач Едвард Ридз-Сміглий, а президент Ігнацій Мосціцький і премєр Феліціан Славой-Складковський були його соратниками.
Після втечі польської влади за кордон у вересні 1939 року перші особи були інтерновані. Президент Мосціцький скористався конституційним правом і призначив наступником Болеслава Вєняву-Длогушовського з табору Санації. Однак Франція фактично вплинула на це рішення, змусивши Мосціцького призначити Владислава Рачкевича. Новий президент призначив головою уряду і головнокомандувачем Владислава Сікорського, чиє додаткове перебрання частини президентських повноважень відбулося у позаконституційний спосіб.
Друга Річпосполита була багатонаціональною державою, де понад 30 відсотків населення складали етнічні меншини, а українці становили до 14 відсотків і мали території компактного проживання. На момент початку війни вони перебували у статусі громадян Польщі менш як 20 років і не стали частиною польського суспільства добровільно. У сформованих в екзилі урядових та представницьких структурах Польщі практично не було місця для неполяків, оскільки питання включення українців у владу ветувалося націоналістами.
У збройному підпіллі ситуація також була складною. Замість того щоб стати загальнонародною партизанською армією, Армія Крайова брала участь в етнічних війнах з колишніми співгромадянами, зокрема з українцями та литовцями. Окупована Польща у своїх довоєнних кордонах нагадувала клаптикову Югославію.