Висловлюється щира вдячність польському народу за підтримку українських жінок та дітей під час повномасштабної війни. Попри глибоку повагу до цієї допомоги, наголошується на важливості відвертої розмови про історичну пам'ять без дипломатичних умовностей. Свобода та незалежність, здобуті ціною життя, вимагають права самостійно вшановувати своїх героїв та мучеників. Підкреслюється, що історична правда не може бути однобокою. Окрім трагедії на Волині, необхідно пам'ятати про пацифікацію українців у Галичині, концтабір Береза-Картузька, а також про події на Лемківщині та акцію Вісла. Зазначається, що український спротив був відповіддю на спроби придушення національної гідності та знищення української ідентичності на власних землях. Роман Шухевич для багатьох українців залишається символом боротьби проти трьох імперій, що діяли на українських територіях. Наголошується, що вшанування національних героїв є проявом внутрішньої сили, а не агресії проти сусідів. Історія вчить, що насильство породжує насильство, тому взаємна повага до пам'яті є необхідною умовою для справедливого розуміння минулого.