Пропозиція законодавчих зборів Санкт-Петербурга щодо застосування ядерної зброї проти України не є офіційною доктриною Кремля чи постановою парламенту. Попри це, подібні заяви вказують на небезпечну тенденцію у російському публічному просторі, де ядерний удар починають розглядати як варіант політичного рішення для примусу до поступок.
На фронті Росія продовжує тактику виснаження, здійснюючи постійний тиск на Покровському, Гуляйпільському, Лиманському та Костянтинівському напрямках. Оскільки стратегічного прориву досягти не вдається, а Україна продовжує отримувати підтримку від ЄС та зберігає дипломатичну підтримку своїх кордонів, агресор вдається до ядерного шантажу.
Функція такої риторики є суто психологічною, а не військовою. Мета полягає у створенні відчуття глобальної катастрофи, щоб схилити Україну до капітуляції. Проте ядерний рекет свідчить не про силу, а про дефіцит звичайних інструментів для досягнення цілей, що вимагає від України тверезої оцінки та фіксації агресивної природи дій Росії.