В українському суспільстві під час війни спостерігається тенденція, коли багато публічних осіб намагаються грати ролі, що не відповідають їхній природі чи професійному досвіду. Це стосується як колишніх акторів, що очолюють державу, так і спортсменів, які вбачають у собі потенційних лідерів країни. Подібні амбіції нерідко призводять до викривленого сприйняття реальності та відповідальності перед громадянами.
Проблема охоплює різні сфери життя, включно з політичною опозицією та релігійними інституціями. Зокрема, критика спрямована на політиків, які декларують демократичні цінності, одночасно вдаючись до маніпулятивних методів боротьби, а також на церкви, що формально підпорядковуються московському патріархату, попри інтереси українських вірян. Окрім того, журналістська спільнота та депутати часто нехтують своїми прямими обов'язками, намагаючись впливати на суспільні процеси або продовжуючи керувати бізнесом всупереч закону.
Виборці також стають частиною цього процесу, схиляючись до швидких змін політичних фігур без належного аналізу наслідків. На тлі цих соціальних та політичних ігор єдиною стабільною опорою залишаються Сили оборони України. Саме від їхньої стійкості та ефективності залежить подальше існування держави на світовій мапі.