Запровадження нульової квоти на експорт брухту, покликане зберегти його як стратегічну сировину для української металургії, призвело до парадоксальної ситуації: брухт перетворюється на непотріб.
Незважаючи на обмеження експорту, внутрішній попит на брухт не зріс. Навпаки, за перші п'ять місяців 2026 року металургійні підприємства скоротили його споживання на 7,6% порівняно з попереднім роком, використавши 604 тис. тонн. За сім місяців 2025 року цей показник становив 0,83 млн тонн, що на майже 5% менше, ніж за аналогічний період 2025 року (0,87 млн тонн).
Воєнний фактор ще більше погіршив ситуацію. Зупинка трьох основних сталеливарних підприємств, які виробляли 90% сталі в Україні, через російські удари суттєво скоротила базу споживання брухту. На заготівельних майданчиках вже накопичилося близько 60 тис. тонн сировини, а значні обсяги зберігаються на підприємствах, демонтованих об'єктах та у малого бізнесу.
Ситуація виглядає абсурдною: держава закликає бізнес не продавати брухт за кордон, але внутрішній покупець не в змозі або не бажає викуповувати весь обсяг. Заборона альтернативного збуту не зберігає ресурс для економіки, а призводить до його накопичення. Брухт, як економічний актив, потребує постійного руху в циклі: заготівля, сортування, переробка, транспортування. Відсутність покупця наприкінці ланцюга руйнує весь процес.
За оцінками Української асоціації вторинних металів (УАВтормет), ця криза безпосередньо впливає на тисячі людей, зайнятих у брухтозаготівельному бізнесі, який є джерелом робочих місць, податків та валютної виручки.