КОРОТКА ІСТОРІЯ ПАПИ РИМСЬКОГО ІВАНА ПАВЛА ІІ

"ПЕРША СЕМІНАРІЯ"

У невеличкому містечку Вадовіце 18 травня 1920 року в родині чиновника військової адміністрації Войтили на світ з'явився хлопчик, на долю якого випало прославити не лише своє містечко, але й рідну Польщу.
Дитинство Кароля Войтили було переповнене трагічними подіями. Його сестра померла немовлям. 1929 року помирає мати хлопчика. Його брат Едмунд, доктор медицини, помер 1932 року під час епідемії скарлатини.
Важко переживачи втрату дружини та дітей, Войтила старший став затвірником і присвятив себе вихованню Льолека (так Кароля називали в дитинстві). Зі спогадів Войтили молодшого відомо, що його батько був набожною людиною. Часто, прокидаючись серед ночі, він заставав батька на колінах в молитві. Батько став його першим духовним наставником. Одного разу Войтила старший прочитав сину молитву. Кароль запам'ятав зміст молитви та піднесений голос батька на все життя. "Ми ніколи не говорили про покликання стати священником, але цей приклад мого батька був моєю першою семінарією".

"Першою і фундаментально важливою в структурі людської екології є родина, в лоні якої людина отримує перші й вирішальні поняття про істину та добро, дізнається, що означає кохати та бути коханою, а саме, що конкретно означає бути особистістю. Тут маємо на увазі сім'ю, засновану на шлюбі, де взаємовіддача чоловіка та жінки створює таке життєве середовище, в якому дитина може виявляти та розвивати свої здібності, поступово усвідомлювати свою гідність, готуватися до зустрічі зі своєю єдиною та неповторною долею".
вгору

НАВЧАННЯ

1926 року Кароль став учнем чоловічої семирічної початкової школи, а 1931 розпочав навчання в державній чоловічій гімназії.
Учителі хвалили хлопчика за успіхи в навчанні та водночас дивувалися досить раннім його захопленням серйозною літературою. Оскільки сім'я поручика Войтили жила досить скромно, Льолик діставав книги звідусіль: від учителів, друзів та знайомих, і кожна нова книга була для нього справжнім подарунком.
Ще одним захопленням хлопця був футбол. Разом з однолітками він часто "ганяв м'яча" на імпровізованому стадіоні. Якщо ж хлопці розпочинали гру на подвір'ї місцевого костьолу, Кароль просив їх відійти подалі від вікон, бо поважав, а тому боявся прогнівити місцевого священника.
Кароль Войтила був глибоко віруючим юнаком. Ще навчаючись у початковій школі, він разом із батьком та друзями здійснив паломництво до Ясної Гури в Ченстохові. До того ж один із його шкільних товаришів згадував, що коли вони разом готувалися до занять удома в Кароля, той після вивчення кожного предмету виходив до сусідньої кімнати. І коли якось хлопець із цікавості заглянув туди, то побачив, що Льолек уклякнувши молиться.
Кароль був одним із кращих учнів гімназії. Неабиякі здібності він виявив при вивченні іноземних мов, особливо грецької та латини. Після іспиту на атестат зрілості Кароль виголосив палку промову, в якій щиро дякував своїм учителям та вихователям, за ті "зусилля, які вони доклали до виховання", та за те, що "вказали дорогу до знань та життя".

"Беріться за навчання зі всією можливою енергією. Навчання сприяє вашій особистій зрілості не лише тому, що привчає до дисципліни розуму та волі, але й тому, що увесь час відкриває перед вами нові горизонти і необмеженість людського знання в усій різноманітності його проявів: історичному, лінгвістичному, математичному, філософському, технічному, художньому і т. п.
Пам'ятайте, що й серед дорослих великим є лише той, хто завжди готовий чомусь навчатися. А той, хто вважає, що знає все, заповнений лише самим собою, і в ньому немає місця для дійсно великих цінностей, які збагачують наше життя".
вгору

"АКТОР ВОЙТИЛА"

Багато кому може видатися дивним той факт, що нинішній Глава Ватикану більше семи років присвятив себе акторській діяльності.
Ще в школі Кароль Войтила почав захоплюватися мистецтвом та літературою. Культурне життя тогочасних Вадовіц зосереджувалося навколо двох осередків: гімнастичного товариства "Сокіл" та "Читальні міщанської", які мали театральні зали. Разом із приятелями хлопець брав активну участь у різноманітних постановках міжшкільного аматорського театру. Грав у спектаклях "Антигона" Софокла, "Баллядина" Словацького, "Шлюби панські" Фредри, "Собутка" Кохановського, виконав головну роль у "Зигмуні Августі" Виспянського. Разом із ксьондзом Захером був співрежисером у "Небожественній комедіїї" Красинського і зіграв роль графа Хенрика. На декламаторському конкурсі Кароль Войтила був відзначений за виконання дуже складного тексту Норвіда.
Зі своїми постановками учні часто виїздили до інших міст і навіть до Кракова. Не обходилося й без театральних курйозів. Один із друзів Кароля згадував: якось перед початком вистави він помітив на панчосі у Войтили величезну дірку. Коли ж відкрилася завіса, дірки ніби й не було, - той замалював її чорнилом. Іншим разом, коли Кароль виносив позичене для постановки дороге крісло, сторож прийняв його за злодія.
Ще в гімназії Кароль познайомився з Мечиславом Колтарчиком, тривала дружба з яким вплинула на формування його театральних та літературних поглядів. Вступивши на факультет полоністики Ягеллонського університету в Кракові, юнак занурюється у вир студентського життя, знайомиться з творчою молоддю, грає у постановках університетського театру в "Місячному кавалері" Ніжинського. Відвідуючи "Дім під Липками" родини Шкоцьких, де збиралась тогочасна творча еліта, він знайомиться з відомими літераторами та акторами, майбутніми засновниками "Театру рапсодичного"(1941), грає у постановках Словацького, Міцкевича, Зборовського. Через багато років архиєпископ Войтила досить болісно сприйняв звістку про ліквідацію театру. З часом його відношення до театру не змінилося, акторські захоплення переросли в літературну працю.

"Такими пошуками істини, що оновлюються в кожному поколінні, характеризується культура нації. Дійсно, спадщина цінностей, які передаються та отримуються в спадок, завжди заперечується молоддю, але критикувати - все ж не обов'язково означає руйнувати чи заперечувати апріорі. Це перш за все означає - піддавати їх випробуванню у своєму особистому житті. Таким екзистенціальним підтвердженням є спроби зробити ці цінності більш живими, актуальними та особистими, відрізнити істинне в традиції від обману та помилок чи від застарілих форм, які потрібно замінити іншими, що більше відповідають часу".
вгору

ОКУПАЦІЯ. ФАБРИКА. ЖИТТЄВИЙ ВИБІР.

1 вересня 1939 року Кароль уперше побачив німецькі бомбардувальники, які кружляли в небі над Краковом, та почув голос із репродуктора. Він із батьком покинув на деякий час Краків, але незабаром повертається, щоб продовжити навчання в університеті. На жаль, навчальний рік тривав недовго, тому що арештували багатьох університетських професорів.
Незважаючи на постійну загрозу життю, творча молодь окупованого міста продовжувала збиратися. Студенти таємно проводили свої літературні читання, диспути, готували постановки нових вистав.
Для того, щоб отримувати продовольчі картки, потрібно було мати роботу. Друзі Кароля допомагають йому влаштуватися робітником на фабрику Соди Сольвай. Це була щоденна виснажлива праця. До того ж страшний час, коли ніхто не знав, чи повернеться з роботи додому і чи доживе до світанку. Руйнувався світ, в якомі жив Кароль, нищились цінності та все те, що він так щиро любив. Залишалась віра в Бога.
Кароль починає цікавитися теологією, поглиблює свої знання в парафії св. Станіслава Косткі в Денбніках, де щосуботи католицька молодь збиралася на спільну молитву. Юнак відвідує диспути на релігійні теми відомого ксьндза Яна Мазерського. Духовним наставником Кароля в цей час стає Ян Тирановський, який значною мірою вплинув на подальшу долю юнака.
1941 року помирає батько. Саме тоді, як згадує сам Глава Ватикану, і визначилося його остаточне рішення - служіння Богу. У 1942 році Кароль Войтила розпочинає вивчати теологію в таємній Краківській семінарії, розділяючи час між акторством та працею на фабриці.

"Людина повинна трудитися, щоб добувати свій хліб насущний, заради безперервного розвитку науки і техніки, а особливо - заради безперервного культурного та морального підйому суспільства, в якому вона живе разом зі своїми братами… Людина створена у Всесвіті за образом та подобою самого Бога і всесвітнє призначення людини - володарювати над землею. Отже, від самого початку людина покликана до праці. Здатність до праці - одна із властивостей, що відрізняє людину від інших створених істот… Лише людина здатна трудитися, лише людина виконує роботу, саме тому її земне існування пов'язане із безперервною працею".
вгору

ШЛЯХ ДО ВАТИКАНУ

1 листопада 1946 року в приватній каплиці Краківських архієпіскопів відбулося висвячення Кароля Войтили. А вже 11 листопада він від'їздить до Риму, щоби продовжити навчання в Папському Домінікансько-Англіканському Університеті. Після дворічного перебування в Римі, Войтила успішно складає іспити , повертається до Польщі та отримує номінаційний декрет вікарія в Нєговіці, а через рік, у 1949 році, переходить до парафії св. Флоріана в Кракові. У цей період він багато працює з молоддю, здійснює численні паломництва. 1953 року захищає дисертацію, а 1955 стає членом наукового товариства Люблінського Католицького університету, де продовжує свою викладацьку та наукову діяльність.
На початку липня 1958 року під час подорожі разом із друзями та молоддю він отримує звістку про присвоєння сану єпископа. Усі щиро раділи за ксьондза професора Кароля Войтилу - наймолодшого члена Єпископату Польщі. Багато зусиль він докладає до справ прихожан у Новій Гуті. Саме тоді й виникає думка про будівництво костьолів у промисловому передмісті Кракова. Єпископ Войтила ініціює створення та бере участь у роботі Інституту родини, який з часом перетворюються на самостійний курс при Папському Теологічному факультеті. З 1962 року єпископ Войтила починає брати участь у сесіях Ватиканського Собору. В січні 1964 року він отримує сан архиєпископа. В кінці травня 1967 року з Риму приходить звістка про те, що Папа Павло ІV оголосив номінацію 27 нових кардиналів, в числі яких був і Войтила. 26 червня він отримує сан кардинала.

"Христос потребує священників! Нинішній світ воліє священників! Тільки священник може стати в нинішньому, дедалі здеморалізованому світі прозорим свідком Христа та його Євангелія. Тільки таким чином священник може стати для людей провідником і вчителем на шляху до святості, а люди, - особливо люди молоді, - на такого провідника чекають".
вгору

"17.15 - ІОАН ПАВЛО ІІ"

У ніч з 28 на 29 вересня після 33 днів правління помирає Іоан Павло І. Кардинал Кароль Войтила поспішає до Риму. Похорон, що відбувається в середу, 4 жовтня, під безперервним дощем, відкриває дев'ятиденний траур. Увесь католицький світ чекає вибору нового папи. Чи знайдеться другий Люціані? Чи є такий серед італійців? Якщо ні, то потрібно його шукати серед не-італійців, а це - х аргентинець Піроніо, голандець Віллебрандс , поляк Войтила. Протягом тижня з дня похорону тривають зустрічі та засідання. В неділю 15 жовтня о 9.30 кардинали нарешті приступають до голосування. Італійські голоси розділились між кардиналом Сірі - архиєпископом Генуї та кардиналом Бенеллі - архиєпископом Флоренції. Перший був відомий своїм ультраконсерватизмом, другий - як людина "твердої руки". Жоден, на жаль, не здатний був отримати достатньої кількості голосів. Розпочалися пошуки кандидата не-італійця. Того дня, об 11.58, тисячі людей, що зібралися на площі св. Петра бачили чорний дим, який розносився в повітрі. Це означало, що вибір не зроблено. О 16.30 розпочався пообідній тур голосування. О 18.33 близько двадцяти тисяч людей знову бачили в світлі чорний дим. Наступні голосування, п'яте та шосте, розпочинаються в понеділок о 9.30. Знову не приносять результату. Після обіду в понеділок о 16.30 - сьоме голосування, під час якого і було здійснено остаточний вибір.
У службовому щоденнику кардинала Войтили є запис: "17.15 - Іоан Павло ІІ". Як сприйняв він це рішення? Одні кажуть, що не погодився з ним, інші - що попросив повторного голосування, а коли після нього отримав ще більшу кількість голосів (104 зі 112), попросив час для роздумів.
О 18.18 натовп, що зібрався на площі, в світлі прожекторів побачив білий дим. Отже, вибір зроблено. Бурхливі оплески та напружене чекання: "Хто є наступним?"

"До ...Христа-Спасителя звернулися мої думки та серце в день 16 жовтня, коли після канонічно здійсненого вибору поставили мені питання: "Чи приймаєш?" Відповів я по тому: "В покорі віри, за Христом, моїм Паном, присягаюсь Матері Христа та Костьолу, відчуваючи великі труднощі, приймаю". І зараз цю мою відповідь прямо повторюю, щоби її знали всі без вийнятку і щоби вона пояснювала, що служіння, яке разом із прийняттям вибору Єпископа Риму і Наступника Апостола Петра, стало в цій Столиці моїм особливим обов'язком, пов'язаним з тією власне першою основною правдою Втілення".
вгору

ТАЄМНИЦЯ СПАСІННЯ

18 травня 1981 року, коли Папа Іоан Павло ІІ був на площі св. Петра, несподівано пролунало кілька пострілів. Одна із черниць одразу кинулася на злочинця. Після декількох спроб злочинцю так і не вдалося зробити більше жодного пострілу - пістолет заклинив. 23-річний турок Мухамед Алі Аджа кинувся втікати, але його швидко впіймали. Життя Папи було в небезпеці. Госпіталь Темеллі, до якого повезли важкопораненого Іоана Павла ІІ, знаходився в передмісті Риму. Рани були серйозними. Лікарі стверджували: якщо куля вразила життєво важливі органи - то надії немає, якщо ж вони залишилися неушкодженими - життю Понтифіка ніщо не загрожує.
По всій планеті розлетілася трагічна звістка. Люди чекали будь-яких новин. Увесь християнський світ схилився в молитві, в усіх храмах молилися за здоров'я та зцілення Папи. Після тривалої операції виявилося, що куля не ушкодила жоден із органів. Отже, дякуючи Богу, Іоан Павло ІІ буде жити!
Досить швидко він почав одужувати. Пробувши 77 довгих днів у госпіталі, Папа прагнув якомога швидше повернутися до своєї діяльності. 27 грудня 1983 року Іоан Павло ІІ відвідав в'язницю, в якій знаходився Мухамед Алі Аджа. Попросивши усіх присутніх вийти, він провів наодинці зі злочинцем 15 хвилин. Після того Папа ще декілька разів відвідував в'язницю, звертався до суду із проханням заміни смертної кари.

"Людина не може жити без любові. Людина залишається для себе незрозумілою істотою, її життя позбавляється сенсу, якщо не являється її Любов, якщо вона не зустрінеться з Любов'ю, якщо її не досягне і не зробить якимось чином своєю... І тому, власне, Христос-Спаситель... проявляє повністю людину перед людиною. Це є інший... людський вимір Таємниці Спасіння. Людина знаходить у ньому свою власну величність, гідність і вартість своєї людськості. Людина, яка хоче зрозуміти себе до кінця, ...повинна зі своїм неспокоєм, непевністю, а також слабкістю і грішністю, зі своїм життям і смертю наблизитися до Христа... Якщо здійсниться в людині цей глибинний процес, тоді обдарована вона буде не лише прихильністю Бога, а ще й глибокими роздумами про саму себе. Яку ж вартість повинна мати в очах Творця людина, щоб заслужити на такого дійсно серйозного Спасителя?!"
вгору

ЛІТЕРАТОР, ВЧЕНИЙ, ФІЛОСОФ

Розпочавши ще в шкільні роки свої "літературні проби", Кароль Войтила активно розвиває їх у студентські роки. У той час він пише свої перші літературні твори - "Бескидські балади" і "Давид - ренесансовий псалтир", присвячений своїй матері. Пізніше, ставши священником, під псевдонімом Анджей Ясєнь, він видає поезії "Пісня про блиск води" та "Мати" (1950). В 1960 році побачили світ "Любов та відповідальність" і "Перед ювелірним магазином" із поясненням: "Медитація про скарб подружжя, що іноді переходить у драму".
Першим, кому Войтила довіряв свої літературні праці, був його колишній театральний вчитель Мечислав Колтарчик. 1974 року він написав вступ до книги Колтарчика "Мистецтво живого слова". Філософсько-релігійні погляди Кароля Войтили формувалися під впливом містики св. Іоана Хрестителя, метафізики Фоми Аквінського та феноменології Макса Селера.
Об'єктом наукових праць Кароля Войтили є передусім людина, її життя, кохання та шлюбні стосунки, права та обов'язки, праця ("Думки про подружжя" (1957), "Інстинкт, кохання, подружжя" (1959)). Твори, присвячені питанням християнської моралі: "Моральність та етика" (1957), "Особа та чин" (1969). Серед його енциклік, статей, промов та апостольських послань варто згадати такі: "Третє тисячоліття наближається", "Здійснюючи працю", "Бог багатий милосердям", "Сотий рік", "Спаситель людини", "Хай будуть всі єдино".
Варто прислухатися до прогресивної думки Папи, одного із найосвіченіших людей ХХ століття, до його оцінки різних сторін сучасного суспільного життя: науки, технологій, особливо найсучасніших засобів комунікації, їхньої ролі у формуванні людської особистості.

"Без сумніву, ЗМІ є нині однією з тих великих сил, які моделюють світ".
"Кіно має не лише ту велику потужність, з якою долучається до культурного та духовного росту особистості, але також і властивість порушувати питання свободи людини, особливо свободи найслабших, коли оголює правду і стає дзеркалом негативних прояів, коли показує образи, сповнені насилля та сексу, що принижують людську гідність".
"Преса,кіно, театр, радіо, телебачення... не завжди виявлялися справжнім місцем зустрічі віри з культурою".
"Телебачення та інші засоби інформації мають величезну здатність підтримувати та зміцнювати... як ту спільноту, яка є всередині родини, так і її солідарність з іншими родинами, а також дух служби суспільству".
вгору

ПАПА - СЛОВЯНИН

Папа Іоан Павло ІІ ніколи не забуває про свою причетність до великого словянського народу. Виступи перед студентською молоддю, науковцями, зустрічі з земляками, сповнені патріотизму та любові до свого народу, землі, завдяки якій він зміг сягнути вершин Ватикану. У своїх зверненнях до поляків, Іоан Павло ІІ нагадує про їхню належність до народу з багатою історією та традиціями, які потрібно шанувати . Досить часто відвідуючи Польщу, він завжи цікавиться життям своєї країни, ніколи не забуває про історичні події в житті свого народу. З великою повагою він ставиться до всіх словянських народів.
У своїй енцикліці, присвяченій апостолам Кирилу та Мефодію, Папа розповідає про вклад цих великих мислителів справу розвитку культури словянських народів. Про роль православ'я, яке, "вийшовши з Київської Русі, досягло крайньої Півночі та Сходу", пише він у праці "Ідіть по всьому світу", присвяченій 1000 річчю Хрещення Русі. Його робота "Світло Сходу" присвячена православним Церквам.
Об'єднання не лише словянських народів, але й усієї людської спільноти є головним прагненням Папи Іоана Павла ІІ.

"Одним із основних прагнень нинішнього людства є пошук єдності й комуни, так, щоб людське життя в масштабах усієї кулі було справді гідне людини. Церква свідома того, що є знаком і загальним скарбом спасіння та єдності людського роду, готова виконати своє завдання, якому умови нашої епохи надають... особливо важливого характеру; ... щоб усі люди, об'єднані нині тісніше зв'язками суспільними, технічними, культурними, досягли повної єдності також і в Христі... Прагнемо прийняти... ті всі цінності, які народи словянські внесли та вносять до духовної спадщини Церкви та людства".
вгору

ПОСЛАНЕЦЬ МИРУ КІНЦЯ ТИСЯЧОЛІТТЯ

За більш ніж 20 років свого понитифікату Папа Римський Іоан Павло ІІ зустрівся із мільйонами християн. Його турбота про справедливість та духовна допомога досягають людей усіх рас та віросповідань, усіх дітей Божих на планеті.
Вказуючи дорогу тим, хто заблукав, він утішає втомлених, підтримує порадою тих, хто сумнівається. Якщо порахувати усі шляхи, здійснені Папою Римським, то вони подолали вже відстань від Землі до Місця та наближаються знову до Землі.
Кожна подорож Іоана Павла ІІ, а відвідав він більше 200 країн , є щирим спілкуванням із людьми усіх континентів. Зустрічі Папи Іоана Павла ІІ із християнськими єпископами, простими священнниками, монахами, представниками різних релігій, в'язнями, інвалідами, хворими, старими людьми, польською діаспорою є свідченням його любові до кожної людської істоти, до якої з відкритим серцем несе він слово Боже.
Австрія, Німеччина, Кенія, Заїр, Іспанія, Аргентина, Швейцарія, Канада, Домініканська Республіка, Польща, Берег Слонової Кості, Бельгія, Франція, Ірландія, Мексика, Перу, Мальта, Ліхтенштейн, Сан Маріно, Люксембург, Португалія, Філіппіни, Великобританія, Гвінея, Нова Зеландія, Тобаго, Багамські острови, Туреччина, Пакистан, Японія, Таїланд, Марокко, Індія, Бангладеш, Сингапур - ось далеко не повна географія його поїздок. Скрізь, куди б не приїздив Папа Римський, його зустрічають як посланця миру та доброї волі, який несе слово Боже, оминаючи кордони держав та континентів.
Виступи Іоана Павла ІІ на Асамблеях ООН, звернення до глав держав і урядів підкреслюють думку, що збереження миру на планеті - найголовніше завдання усього людства.

"Сьогодні мир став у цілому світі головним предметом турботи не лише людей, відповідальних за долю народів, але й передусім широких верств суспільства і окремих людей, які жертовно і рішуче складають мирні плани та впроваджують мир між людьми та народами... Але не можна також забувати, що, крім зусиль людей доброї волі, загроза миру в світі залишається й надалі дуже серйозною".
"У прагненні побудови більш справедливого суспільства і забезпечення більш тривалого миру в світі... не можна втрачати з поля зору людської особи, яку слід помістити в центрі усіх проектів суспільного розвитку. Тільки таким чином Об'єднані Нації зможуть стати справжньою "родиною народів"... Оце є дорога, що веде до побудови світової спільноти."
вгору

© Pro-W