Полтавська бувальщина
Земля
в усі часи і в усіх народів була, є і буде об'єктом політики. А земельні
відносини - чи не найважливішим політичним фактором, особливо в моменти
радикальних супільних змін. Про дію цього фактора на Полтавщині розповідає
історик, перший заступник начальника управління внутрішньої політики
облдержадміністрації Микола Лахижа.
- З яких історичних уроків розвитку земельних відносин нам слід скористатися
сьогодні?
- Полтавщина здавна є потужним виробником с/г продукції. Поземельні відносини
завжди були тут важливим чинником громадського життя. Не лише кургани-могильники,
а й залишки поселень та городищ нагадують про скіфів-земле-робів та стародавні
слов'янські племена. Пізніше землероби витіснили кочівників із південних
районів території. У 16-18 ст. край заселяли вихідці із заходу, які колонізували
родючі, багатющі степи. Великі магнатські латифундії поєднувалися тут
із землеволодіннями вільних хліборобів. Значним фактором стало козацьке
землеволодіння, яке зберігалося аж до 20 ст., незважаючи на посилення
поміщицького господарювання.
Аналіз свідчить, що реформа аграрного сектора неминуче наштовхується на
консерватизм селян, який можна осуджувати чи виправдовувати, але який
потрібно визнати як важливу складову частину народної мудрості. Селянину
уже протягом кількох століть з періодичністю приблизно в 70 років нав'язували
різкі, революційні зміни. Розвиток вільного землеволодіння змінився в
к. 18 ст. закріпаченням, після реформи 1861р. полтавські селяни, хоч і
одержали волю, але були нещадно пограбовані. Насильна колективізація п.ЗО-х
рр. призвела не лише до фізичного винищення найбільш економічно активної
частини селянства, а й до голодомору 1932-33 рр., який на Полтавщині був
чи не найсильніший в Україні.
Закономірно, що селяни побоюються змін, особливо коли не ясна перспектива,
а отже, окрім необхідного законодавчого забезпечення та продуманої реалізації
організаційних, технічних, технологічних та інших проблем, виникає далеко
не другорядне питання переконання людей у правильності обраного шляху,
особливо у життєво важливих поземельних питаннях. Це важливо вже тому,
що і до нинішньої реформи селяни виявилися непідготовленими. Земельні
відносини окрім Конституції України сьогодні регулюються ще 12(!) законами
України, п'ятьма указами Президента України та багатьма підзаконними і
нормативними актами, розібратися в яких важко навіть фахівцю. Тому Земельний
кодекс необхідний як повітря.
У цих умовах зростає роль адміністративного фактора, яку слід оцінювати
позитивно, особливо, з погляду роз'яснення та створення умов для реального
розгортання реформи.
- Які проблеми земельної реформи є найбільш гострими й потребують врегулювання?
- Реформування аграрного сектора Полтавщини на п. 90-х рр. розпочалося
з агрофірми "Манжелія" Глобинського району, яка стала взірцем
для всієї України. За короткий відрізок часу тут побувало понад 130 делегацій
селян з усіх куточків держави. Проте таких господарств було мало. Болісно
проходило і становлення фермерства. Оскільки перерозподіл землі передбачав
згоду землекористувача, то виділялися землі не середньої родючості, а
найбільш віддалені, не забезпечені під'їздами, ерозовані або засолені.
Формально пройшло і перетворення колгоспів у КСП. Період до 3 грудня 1999р.
можна назвати втраченим для реформи часом. У багатьох господарствах, особливо
там, де керівники змінювалися часто, відбулося розбазарювання колективного
майна, нагромадження боргів перед державою, працівниками, суміжними підприємствами
та банками.
За короткий час в області з 541 КСП було утворено 620 с/г підприємств.
Керівники господарств обумовили в статутах положення, які ускладнюють
вихід з господарства. Не готовими до самостійного господарювання виявилися
і селяни, особливо пенсіонери. Із 327 тис. власників земельних сертифікатів
на п.2001 р. акт на земельну частку отримали лише 24,5 тис. селян, лише
6 тис. власників паїв приєднали їх до особистих підсобних господарств.
Обласні газети "Зоря Полтавщини" та "Село полтавське"
регулярно публікують роз'яснюючі матеріали, та листи селян з коментарями
до них. Аналіз цих публікацій свідчить про зростання інтересу селян до
вирішення конкретних проблем. Відчувається незадоволення працівників соціальної
сфери, які не отримали паїв. Зростає вимогливість селян до орендарів.
Індикатором служить розмір орендної плати.
Поряд із розподілом майна та створенням нових підприємств помітний процес
укрупнення ефективно діючих господарств за рахунок сусідніх. У Котелевському
р-ні два господарства "Батьківщина" і "Маяк", приєднавши
сусідів, дають половину рослинницької та тваринницької продукції району.
Адміністративними методами зупинено спроби виманити землю у селян за безцінь.
Це робили деякі бізнесмени шляхом скуповування сертифікатів або ж оформляли
як "дарування". Серед інших порушень - неправильне оформлення
договорів оренди, не підписання розподільчих актів, невиплата орендної
плати, що вимагає втручання владних структур.
Селяни сьогодні більше задумуються про те, що робити із землею, але їхні
дії часто обмежуються відсутністю вибору орендатора. Реальним є поступове
зростання орендної плати, адже колись на Полтавщині вона була досить високою.
Але це стане можливим лише тоді, коли рентабельність підприємств значно
зросте. Проблемним залишається й реальний розподіл паїв. Селяни часто
запитують, навіщо він потрібен взагалі за відсутності можливості вести
самостійне господарство. Бентежить селян і дотримання справедливості при
паюванні. Як враховують якість землі? Хто подумає про додаткові дороги
до ділянок?
Селяни на Полтавщині майже ніколи не ставлять питання про повернення земель
своїх предків, оскільки практично ніхто вже не пам'ятає, де точно вони
були.
Стримує реформи і занепад соціальної сфери на селі, що болісно сприймається
його жителями. Всі ці проблеми мають бути обов'язково враховані у Земельному
кодексі.
- Які ж перспективи аграрної реформи в Україні?
- Реформа аграрного сектора ще буде тривати довго. Доцільно глибше використати
досвід минулого, особливо проведення столипінської реформи. А найперше
слід подбати про зрозумілу і чітку законодавчу базу та збільшити підтримку
села державою.
Віталій Зелюк,
центр соціальних досліджень,
спеціально для УРВ, Полтава
УКРАЇНСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ВІСНИК №20, 1 червня 2001 р.
kyivcentre@iews.kiev.ua
©2001 EastWest Institute. All rights reserved