Полтавський екскурс

На Полтавщині, як, очевидно, і в інших регіонах 'країни, бідність існувала завжди, незважаючи на природні багатства краю. Змінювалися ознаки багатства і бідності, але завжди були люди, які жили краще від інших, чи, навпаки - гірше.
Позитивно оцінюючи, наприклад, скасування кріпацтва, не можна не помітити, що внаслідок реформи значна частина селян була відпущена на волю без землі чи з мінімальним наділом, що стало причиною масового невдоволення. В перші роки після реформи помітних змін не відбулося: тими ж залишалися знаряддя праці, звичаї, але відчуваючи себе власником, селянин більше уваги приділяв гсподарству, краще, ніж раніше, розумів його переваги чи недоліки. На кінець 19 ст., коли найважливішим фактором життєдіяльності була земля, на Полтавщині відбувалася значна диференціація господарств. 75% господарств були недостатньо забезпечені власною землею, що стало причиною бідності, а значить і соціального невдоволення. Не вирішило проблему і переселення до Сибіру і Далекого Сходу. Саме тому полтавські селяни на початку 20 ст. неодноразово вдавалися до стихійних заворушень.
Отримавши землю в результаті революції, більшість селян змогли впевнено стати на ноги, що було перервано колективізацією, яка знову зрівняла всіх у бідності. Проте чисто психологічно вона відчувалася менше. Кращий рівень життя залежав не від якогось стабільного фактора, а від робочого місця. В період 70-80 рр. минулого століття життя полтавських селян значно покращилося, особливо якщо порівнювати з попереднім важким періодом. Проблема рівня життя в радянські часи ще чекає на свого дослідника.
Але перебудовні процеси лише посилили увагу до соціально-економічних проблем. Саме сподівання на заможне життя було основною причиною одностайності населення у виборі шляху незалежності. Однак ейфорія виявилась нетривкою, розбившись об реалії становлення нової економічної системи.
Тому сьогодні проблема бідності постала надзвичайно гостро. Настільки, що мовчати про неї просто неможливо. Опитування на Полтавщині засвідчило, що не всі люди забезпечені побутовою технікою. Лише телевізори має майже кожна сім'я- 99,3%, а холодильники вже - 89,3%, пральні машини - 70,!%, пилососи - 54,3%, магнітофони - 41,8% і т.д. Щодо сучасних товарів побутового і культурного призначення, таких як кондиціонери, мікрохвильові печі, супутникові антени, кухонні комбайни, відеокамери, музичні центри, то їх мають від 0,2% до 4,3% сімей. Причина, безумовно, полягає в низькій купівельній спроможності, а не в тому, що в цих товарах не відчувається потреби.
До того ж суттєвим є факт, що значна частина товарів, якими користується населення, були придбані понад 10 років тому. А від 3% до 8% товарів домашнього побуту та культурного призначення куплені з рук, тобто вони вже були у користуванні.
Про загальний низький рівень життя населення, або ж про бідність свідчить і структура сукупних витрат домогосподарств. Адже 68,1% витрат спямовуеться на харчування. А 17,3% - на оплату послуг. На задоволення ж культурних потреб у місті витрачається 21 коп. на місяць, у селі - 3 коп. Безумовно, цифри шокуючі, які змушують на повний голос говорити про ці проблеми. І не просто говорити, аналізувати чи виводити індекси бідності, а діяти. Адже покоління, які зростають у бідності, навряд чи здатні вести суспільство до вершин цивілізації.

Микола Лахижа, Віталій Зелюк,
Центр соціальних досліджень, спеціально для УРВ,
Полтава

Констатація бідності

Представниками середнього класу вважають себе 50,6% жінок і 49,4% чоловіків. Найбільший відсоток чоловіків - серед заможних (54.2%), жінок - серед бідних (58,6%). Більшість середнього класу - це люди з середньою освітою (64.1%), вищою освітою (26,3%), з майже кожен десятий (9,6%) має незавершену середню освіту.
Більшість тих, хто відносить себе до середнього класу, - це молодь 18-29 років (33,8%) і люди середнього віку, 30-45 років (33,3%), лише кожен п'ятий (20,2%) представник цієї категорії - працездатна людина у віці 46-59 років, 12,8%- люди 60 років і старше. Найбільший відсоток молоді - серед заможних (34,8%), найменший, 13,8% - серед бідних. Пенсіонерів, навпаки, найменше серед заможних (8,7%) і найбільше - серед бідних (35,4%).
Соціальний статус тих, хто ототожнює себе з середнім класом, різноманітний: 15,9% - це кваліфіковані робітники, 14,8% - пенсіонери, 11% - ті, хто не працює, 9% - спешалісти-гуманітарії, 8,8% - службовці, 7,8 - домогосподарки, 7% - ті, хто навчається, 5,7% - спеціалісти технічної сфери, 4,6% - некваліфіковані робітники, 3,4% - підприємці, 3,1% - офіційно зареєстровані безробітні, 2,4% - сільськогосподарські працівники, 1,1% - керівники підрозділів, 0,7% - керівники підприємств, 0,4% - фермери.
У кожного п'ятого (22%) представника українського середнього класу немає квартири, у майже 70% - немає автомобіля, у 80% - приміського будинку (дачі). 36,5% живуть у будинках, де немає центрального опалення, 23% - в будинках без холодної води, 58,5% - без гарячої, 26% - без централізованого газопостачання. У 40,4% тих, хто відніс себе до середнього класу, немає телефону, у 8,6% - холодильника, у 20% - пральної машини, у 5,3% - телевізора, у 65,9% немає відеомагнітофона, у 94,3% - комп'ютера.
Майже 15% представників нашого середнього класу не знають, що таке Інтернет, 80,5% ніколи ним не користуються, а 75,6% не планують ним користуватися; 27,3% востаннє купували книгу понад рік тому

За матеріалами газети "Дзеркало тижня"