В вузькому сенсі інформаційне забезпечення – це інформування громадськості щодо політики держави та підтримки розвитку інформаційної інфраструктури, метою якої є формування інформаційних каналів та передача інформації. В більш широкому сенсі - це вплив на свідомість, формування певних світоглядів, забезпечення громадської підтримки чи не підтримки певних процесів.

Інформаційне забезпечення земельної реформи – це системна робота, метою якою є створення сприятливого середовища для ефективного здійснення реформування земельних відносин в Україні та формування активної позиції суспільства щодо участі в реформі.

Інформаційне забезпечення включає:

- Здійснення ряду заходів, спрямованих на роз’яснення державної політики з питань реформування земельних відносин в Україні, підвищення рівня правової свідомості громадян щодо їх прав та обов’язків з питань приватної власності на землю

- Формування інформаційної інфраструктури

- Організація зворотного зв’язку з учасниками реформи
Кожний елемент – є необхідною складовою інформаційного забезпечення. Неповне здійснення інформаційного забезпечення, зведення тільки до інформування щодо перебігу реформування земельних відносин та ігнорування іншими елементами, такими як створення інформаційної інфраструктури та організації зворотного зв’язку, значно обмежує ефективність такої роботи, не призводить до системних змін та не забезпечує стабільність процесів реформування.
Досвід реформування свідчить, що використання адміністративних заходів, прийняття нових законодавчих актів або надання технічної допомоги за відсутності широкої роз’яснювальної роботи - це марне витрачання часу та ресурсів. Якщо суспільство не розуміє змісту реформ, кінцевої мети та правил гри то розраховувати на перемогу практично неможливо.

Вимоги і потреби

Здійснювати інформаційне забезпечення земельної реформи –це обов’язок держави, як ініціатора реформ та основного виконавця. Інформування населення та роз’яснення змісту реформ не може бути функцією іноземних організацій та проектів, які можуть надавати тільки підтримку українським організаціям, як державним так і не державним, та компенсувати нестачу ресурсів та зусиль з боку держави за умови наявності чітко визначених державних пріоритетів та основних завдань інформаційної роботи .
Громадськість не повинна бути відділеною від цього процесу, навіть якщо влада в цьому не зацікавлена.
Інформаційне забезпечення є той кістяк, на якому буде базуватися подальший розвиток ринку землі. І держава, і громадські організації, і приватний сектор, а навіть міжнародні організації та політичні партії можуть зробити позитивний внесок в її формування.
Таким чином, існує декілька основних груп, що беруть участь в формуванні інформаційного забезпечення. Кожна група має специфічні функції, зокрема:

1. Функції парламенту - формування державної політики та законодавчої бази, визначення загальних державних пріоритетів;

2. Функції виконавчої влади – визначення пріоритетності здійснення інформаційного забезпечення серед інших державних завдань, формулювання основних завдань інформаційної роботи та заходів для їх реалізації, організація та виконання інформаційної роботи, залучення представників недержавних організацій для експертного опрацювання програмних документів та організації зворотного зв’язку.

3. Функції органів місцевого самоврядування – забезпечення виконання інформаційної політики на місцях з врахуванням місцевої специфіки;

4. Функції громадських організацій – контроль за виконанням державної інформаційної політики та організація зворотного зв’язку;

5. Функції приватного сектору - участь в формуванні інформаційної інфраструктури ринку землі.

6. Функції міжнародних організацій, що реалізують проекти в Україні - надання підтримки державі, приватному сектору та громадськості в реалізації їх функцій.

При обмежених фінансових та людських ресурсів, здається доцільним делегування виконання певних завдань приватному сектору та громадським організаціям, особливо на місцевому рівні.

Залучення громадськості – принцип здійснення земельної реформи.

Чи існує можливість здійснення такого сценарію, за яким взагалі не здійснюється ніяких заходів на підвищення рівня інформованості громадян щодо приватної власності на землю? Такий сценарій вже практично неможливий. Громадяни, що набувають права власності на землю, активно потребують інформації щодо своїх прав та обов’язків, знань щодо ефективного розпорядження власністю. Ігнорувати бажанням та потребами мільйонів українців держава не має права.
Інформаційні кампанії, спрямовані на підвищення обізнаності громадян - є цивілізованою формою спілкування держави з суспільством (через мас-медіа, друковану продукцію, проведення спеціалізованих заходів). І як кожний публічний захід, інформаційна кампанія має бути широкомасштабною, чітко визначеною, конкретною та змістовною. Відсутність такої широкомасштабної кампанії щодо реформування земельних відносин, пояснюється, на наш погляд, наступними причинами. По перше, політизованістю цього процесу та відсутністю політичного консенсусу щодо основних завдань земельної реформи та її принципів. Взагалі, процес реформування земельних відносин в Україні може охарактеризуватися як “стихійно-послідовний”. Стихійний, тому що всі концепції реформування, що були застосовані протягом 1990-2001 року визначались вже протягом процесу реформування та кожний етап реформування планувався як останній. Але ж після кожного етапу ставало очевидно, що такі заходи не є достатніми і необхідно продовжувати та поглиблювати реформи. Але цей процес все ж таки послідовний – в решті-решт ринок землі поступово формується, не зважаючи на те, що ідеологічна боротьба між противниками ринку землі та його прихильниками триває. Це по-перше.
По друге, раніше взагалі було відсутнє розуміння необхідності здійснення інформаційних заходів як невід'ємної складової земельної реформи. Таке нерозуміння притаманне усім пострадянським державам з адміністративно-командною системою, в яких права та обов’язків громадян не забезпечуються належним чином.

Можливість формувати майбутнє
Безумовно, що з початку 2002 року вся увага суспільства була надана виборам та всі інші проблеми тимчасово відійшли на задній план. Після формування нового парламенту суспільство очікує на сформування нових політичних угрупування та розстановку сил. Фахівці уважно вивчають ставлення партій щодо приватної власності на землю та розвитку ринку землі. Якими пріоритетами будуть керуватися народні обранці та яких компромісів їм вдасться досягти, поки ще важко передбачити. Проте прийняття нового Земельного кодексу наприкінці 2001 року свідчить про ідеологічну перемогу тих сил, які підтримують розвиток ринку землі в Україні та визнання її товаром.
І якщо пріоритетом роз’яснювальної роботи на 2002 рік є положення нового Земельного кодексу, то треба зазначити, що на підтримку нового Земельного кодексу планується прийняти близько 10 нових законів, внести зміни до 20 чинних законодавчих актів. Новий Земельний кодекс має ряд певних неузгодженостей, що потребують негайного доопрацювання. Чи можна починати інформаційну роботу, коли основний документ буде доопрацьовуватися, змінюватися, доповнюватися? Чи доцільно посилатися на права громадян щодо приватної власності на землю, які реально не захищені, та обов’язки, виконання яких ніяким чином не контролюється?

Шанс для існуючих можливостей

З позиції громадського сектору основними завданнями інформаційного забезпечення земельної реформи в 2002 можуть бути:

1-й блок: Підвищення рівня поінформованості громадян щодо приватної власності на землю

- Інформаційно - роз’яснювальна робота серед власників земельних сертифікатів щодо переваг отримання землі в приватну власність;

- Інформаційно - роз’яснювальна робота серед приватних власників земельних ділянок щодо прав володіння, користування та розпорядження. Тобто, надання практичної інформації щодо оподаткування землі, процедур міни, дарування, передачі в спадщину, продажу ( для несільськогосподарських земель) ;

- Інформаційно - роз’яснювальна серед користувачів та власників земельних ділянок щодо екологічних вимог до землекористування, формування екологічної свідомості землевласників.
-
2- й блок: Участь громадськості в прийнятті рішень. Організація зворотного зв’язку

- Організація громадських слухань щодо удосконалення земельного законодавства - новий Земельних кодекс, закони про розмежування земель державної та комунальної власності, про земельних кадастр, про оцінку, про ринок землі та інші;

- Проведення громадських слухань щодо реалізації земельної політики в регіонах, формування зв’язків між владою та громадськістю, владою та приватним сектором, приватним сектором та громадськістю в питаннях реформування земельних відносин в Україні.

3 –й блок. Формування інформаційної інфраструктури ринку землі

- Підтримка спеціалізованих Інтернет - проектів, спрямованих на реформування земельних відносин, формування ринкових інститутів та ринку землі, в тому числі, що ініціюються державними установами, приватними та громадськими організаціями;

- Підтримка спеціалізованих періодичних видань (журналів, газет, інформаційних бюлетенів ) з питань земельної реформи, функціонування ринку землі;

- Видання юридично-правової літератури, посібників, коментарів, підручників;

- Формування спеціалізованих бібліотек з матеріалами щодо земельних питань;

- Підтримка теле- та радіо передач на різних каналах ( зокрема на місцевому рівні).

Якщо дотримуватися вищезазначених напрямків в організації інформаційного забезпечення земельної реформи, то можна сподіватися, що перетворення будуть відбуватися цивілізовано, ефективно , за підтримки та участі громадськості.

Л. Мудрак. Нинішня ситуація довкола реалізації зе мельної реформи викликає більше запитань, аніж аргу ментів та інформованості. В багатьох регіонах відбува ються дивні і патові ситуації, коли наближені до влади чиновники використовують свої земельні права, тобто права, надані їм новим Земельним кодексом, а 98%на селення просто і не уявляють, на що вони мають право. Водночас, довкола земельного законодавства і зараз продовжують точитися гострі суперечки як серед уря довців, так і серед депутатів уже нового скликання. Врешті і саме схвалення Земельного кодексу, наскільки ми пам'ятаємо, було достатньо проблематичним.

Н. Корчакова. В Україні, з часу існування її як незалеж ної держави, ніколи не було одностайності в питанні приват ної власності на землю. Суттєво різнилися позиції Президен та та Верховної Ради. Цей дуалізм зберігається і в законодав чому полі. Наприклад, статті 13, 14 Конституції України де що по різному трактують суб'єктів права власності на зем лю. До цього часу тривають дискусії щодо конституційності питання ринку землі в Україні. Щодо нового Земельного ко дексу, який було прийнято в грудні 2002р. , то фахівці крити кують цей документ, визначаючи, що деякі положення Зе мельного кодексу не є добре виписаними та містять посилан ня, на закони, які перебувають у стадії розробки. Деякі екс перти навіть вважають, що новим Земельним кодексом ко ристуватися не можна. Незважаючи на таку крайню по зицію, ми не можемо недооцінювати прийняття Земельного кодексу як ідеологічну перемогу. І якщо в певний момент ча су спостерігалась перевага сил, налаштованих проти зе мельної реформи та приватної власності на землю, то зараз перевагу отримали сили, що є прихильниками розвитку рин ку землі. Хоча можливо іноді й у декого складалося вражен ня, що прийняття деяких документів взагалі здійснюється під певним тиском міжнародних організацій. Р. Павленко. В Україні не лише Земельний кодекс робили під підписання угоди зі Світовим банком. Приміром, в адміністративній реформі було укладено навіть декілька революційних указів (в березні і грудні 1999р. ), які писали буквально в ніч перед переговора ми з делегацією Світового банку, який виділяв струк турне фінансування на проведення адміністративної реформи в Україні, і укази ці стосувалися перестановок всередині урядового апарату. Дві третини міністерства фінансів займається тим, що вивчає вимоги, висунуті Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та ЄБРР і потім звіряє економічну політику України таким чином, щоб показники збіглися. І тому, корінь пробле ми в тому, що політики як такої просто часто не існує.
Насправді питання земельного врегулювання дуже складне, і багато європейських країн мають дуже складне і обмежуюче законодавство в цій царині.

Н. Корчакова. Хочу звернути вашу увагу, що спо чатку в європейських країнах діяло абсолютне право власності на землю, а потім, за суспільної необхідності, поступово запроваджували різного роду обмеження.
Однак при цьому головним принципом залишалася не порушність права приватної власності на землю.

Л. Мудрак. Я пропоную повернутися до політично го фону земельної реформи і спробувати охарактеризу вати, наскільки були раціональними або ж кон'юктур ними суперечки і протистояння політичних сил довкола схвалення Земельного кодексу.

Р. Павленко. Мені здається що саме політична емоційність і була кон'юнктурною. Особливо на неї страждали ліві, можливо тому, що спиралися на влас ний досвід реформування земельних відносин. З іншого боку, праві ставили на щит ідею ринку землі, але як на мене, не було помітно, що праві при цьому розробили конкретні механізми розвитку цього ринку землі, вирішення питання власності як такої і т. д. А реально досі немає вираженого економічного інтересу, який би спонукав до земельної реформи, тому що інтереси, які б підштовхували до земельної реформи, слабо структу ровані. Навіть у самому Земельному кодексі, окрім ви щеназваних юридичних проблем, є внутрішні про тиріччя, приміром, яка з рад вирішує спори:державна адміністрація чи органи місцевого самоврядування. Очевидно, ці причини і зумовлюють певну млявість і непослідовність з політичного боку.

Н. Корчакова. Треба додати, що відсутні невід'ємні атрибути ринку землі - реєстрація прав на землю, , зе мельний кадастр, іпотека. Але бракує, на мою думку, головного - відчуття цінності земельної власності, яку ми отримуємо. Громадяни отри мують землю безкоштовно (в нормах привати зації), і усвідомити ринкову вартість землі, особливо в той час, коли ринок землі не сформо вано, практично неможливо.

О. Вітер. Зрозуміло, що цей Земельний кодекс був пресингований двома причинами, і одна з них - це ви бори, а інша - умовний тиск з боку міжнародних ор ганізацій. І якби не було хоча б одного з цих чинників, то прийняття кодексу затягнулося б на осінь зиму вже цього року. Фактично прийнятий Земельний кодекс - це більшою мірою Кодекс Кабміну. Тому політичні партії і блоки, такі як "Наша Україна", СДПУ(о), "За єдУ" нині можуть продовжувати розвивати цей Кодекс. І тут далі вже буде грати політична складова, наскільки ці політичні сили зможуть знайти спільну мову і працю вати за єдиною схемою.
Адже між "Нашою Україною"і пропрезидентськи ми партіями можуть виникнути протиріччя щодо Ко дексу. Ні КПУ, ні блок Юлії Тимошенко, ні СПУ не бу дуть працювати над продовженням вдосконалення Земельного кодексу.
Так, Кодекс не виписаний абсолютно. Його важко аналізувати експертам. Приміром, в ракурсі місцевого самоврядування очевидною є виграшна сторона, нада на облдержадміністраціям. Тобто в самому Кодексі за кладено, що контроль більшою мірою надано прези дентській стороні - і натомість не виписано чітких по вноважень органів місцевого самоврядування в регу люванні земельних питань. Однак все це ще піддається коригуванню і, хочеться сподіватися, певному політич ному вирівнюванню.

Н. Корчакова. Хочу зазначити, що деякі іноземні дослідники українського досвіду реформування земель них відносин, спостерігаючи за цим процесом, прихо дять до висновку, що Україна стоїть на шляху вироб лення свого власного бачення реформування земель них відносин, який поєднує становлення приватної власності на землю з намаганням дотримання соціаль ної справедливості. І тут можна навести слова відомого аналітика Фернандо де Сотто, про те, що головним у реформуванні земельних відносин в Латинській Аме риці було те, попри великі інвестиції в процеси рефор мування, реформи можуть провалитися за відсутності правової культури людей та нездатності суспільства прийняти нові концепції розвитку прав власності. Адже врешті решт, нові відносини, що виникають з приват ної власності на землю - це нові форми мислення та поведінки людей.
Український контекст відріз няється від латиноамериканського, однак на сьогодні не можна сказати, наскільки нові зе мельні відносини в Україні є усвідомленим вибо ром самих українців. І тому все одно непокоїть пи тання, наскільки і політичні сили, і влада, і сам народ усвідомлює необхідність ринку землі. Наскільки це по няття для нас є змістовним, і чи розуміємо ми наслідки функціонування ринку. Як на мене, ми все ще пере буваємо на стадії осмислення ідеології, а не на стадії її реалізації. І тому саме зараз важлива публічна дискусія, громадянська ініціатива, щоб суспільство усвідомило перспективи роз витку та зробило вибір.

Р. Павленко. Власне цей аспект зв'язує воєдино всю нашу дискусію, і все стає на свої місця. Адже дійсно немає чітко вираженої політики, багато в чому це лише емоційні речі, або ж спонтанне викорис тання того, що вимагає час чи поточні інтереси бізнес політики.
І тут якраз лакмусом проявляється роль СДПУ(о)і її лідера Віктора Медведчука. Адже члени цієї партії, зокрема, Георгій Суркіс, мають свою власність на аг рарному ринку, зокрема, з цукрової та лісової промис ловості, про що писала неодноразово преса. І з іншого боку, В. Медведчук виконав роль локомотива влади, зміг здійснити технічне завдання замовлення провести схвалення цього кодексу. І яких інтересів чи завдань тут було більше - це відкрите питання.

Л. Мудрак. Дещо звужуючи нашу дискусію, до за вершення хотілося б почути Вашу позицію з приводу можливостей вирівнювання нинішньої ситуації і в кон тексті загального усвідомлення нинішнього земельного реформування, і в контексті політичної складової цього реформування.

Р. Павленко. Громадська ініціатива . . . але для цього потрібне достойне інформування населення, і саме тут велику роль може зіграти допомога міжнародних ор ганізацій. Ну а для цього вже потрібна політична воля влади і чітка визначена система координат гри.

Л. Мудрак. Так, дійсно, адже сьогодні непрозорість політики, яку створює нинішня влада, лише підтверд жує відоме прислів'я, що в каламутній воді добре рибку ловити. Тобто непрозорість вигідна, і вигідна багатьом.

Р. Павленко. Іще раз координація дій, і при цьому репутація і повага до самих себе. Ну і звичайно, зада ний вектор, куди рухається вся система.

О. Вітер. Навряд, чи ми отримаємо до осені щось кардинально негативне чи позитивне. Зараз увага буде прикута до політичного моменту - спікеріади, а потім з переростанням в урядіаду. А там Верховна Рада піде на канікули, й у вересні ще триватимуть у новій структурі політичні розкладки ... І доведеться чекати. . Тому стиму лювання земельних питань з боку ВР чи уряду навряд чи потрібно очікувати.

Н. Корчакова. Зараз дуже інтенсивно розробля ють нові закони в підтримку нового Земельного ко дексу. Виникає певна проблема, адже у нас немає досвіду функціонування ринку землі, відтак є загроза, що ці нові закони, що розробляють у такому дуже форсованому темпі, будуть невиваженими. Розробці кожного закону має передувати дослідження, публічні обговорення і експертна оцінка. І якщо не вистачає фінансування у держави на розробку зако нопроектів, здійснення попередніх досліджень, гро мадських обговорень та експертиз, то можна зверта тися до альтернативних джерел фінансування. А місія і громадських організацій, і міжнародних має бути в формування публічної політики та надання державі допомоги у виробленні прозорої та виваженої зе мельної політики.

Круглий стіл за участю експертів і політологів відбувся в Київському центрі Інституту Схід Захід 19 квітня 2002р.

Особливу цінність мають найбільш інфраструктур но облаштовані землі міських поселень. Займаю чи тільки 3%земельного фонду України,вони (за розрахунками РВПС НАНУ)становлять майже половину його нормативної вартості. Це зумовлено тим,що на міських землях сконцентровано 2 \3 населення країни,пе реважна частина її виробничого,наукового,фінансового, соціально культурного потенціалу.
Але використовують ці землі вкрай неефективно. Всупе реч економічним та екологічним критеріям надто великі площі займають землі виробничого призначення та оборони, які до того ж використовують екстенсивно. Землеємність промисловості,транспорту,енергетики в 2,5 2,7 рази пере вищує показники розвинених країн;значно нижчою від них є щільність забудови виробничих територій. Ринкова транс формація економіки виявила наявність значних резервів ви робничих територій,які практично не використовують. Ве ликі території зайняті відходами виробництва,відвальними породами,порушеними землями.
Все це (поряд з переважанням виробництв із відстали ми ресурсозатратними технологіями та значним зношен ням основних фондів,з нераціональним взаєморозміщен ням виробничих об'єктів і житлових територій)призвело до масованого забруднення довкілля,підсилило природно техногенну небезпеку та в цілому погіршило умови життя міського населення. Значні додаткові території необхідні й для житлової забудови,оскільки забезпеченість житлом в Україні в 1,5 раза менше встановленого ООН мінімально го нормативу і прогнозується збільшення частки більш те риторієємної малоповерхової забудови. Розвиток міст за сучасними світовими стандартами потре бує також багатьох млрд. грн. ,які не порівняти з наявними до ходами місцевих бюджетів. Але оскільки територія - це й найцінніший ресурс розвитку,її раціональне використання дозволяє в рамках чинного законодавства забезпечити значне зростання власної доходної бази територіальних громад та до ходів її членів для ефективного соціально економічного роз витку міст. Вирішення цього завдання потребує започаткуван ня нових методів регулювання міського землекористування, налагодження партнерської співпраці в цьому процесі органів місцевого самоврядування, осередків громадського суспільства, приватного сектора,а також окремих громадян. Базовою основою для регулювання міського землекористу вання,покращення та підвищення ефективності використан ня земель міст є їхні генеральні плани. Одне з головних за вдань - прогнозування потреб та раціональний міжфунк ціональний перерозподіл наявного земельного фонду.
Як засвідчує вітчизняний та зарубіжний досвід,у ринкових умовах ефективними інструментами ре алізації цих рішень генеральних планів є налагодження ринку міських земель,їх грошова оцінка та запровад ження правового зонінгу (місцевих правил забудови). Новий Земельний кодекс України розширює можли вості приватизації міських земель. Важливо,що відповідно до Бюджетного кодексу України кошти від продажу зе мельних ділянок несільськогосподарського призначення, які перебувають у комунальній власності,належать до до ходів місцевих бюджетів і не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Максимальну ефек тивність зазначеної діяльності забезпечує обов'язковість продажу земельних ділянок державної або комунальної власності виключно на конкурентних засадах. Опрацьовані та впроваджені в практику методичні ре комендації щодо приватизації міських земель. Вони,спира ючись на норми чинного законодавства,визначають у кож ному місті земельні ділянки,які у приватну власність: (1)не можуть бути передані,(2)можуть бути приватизовані з певними обмеженнями або (3)без жодних обмежень. На основі такої роботи визначають можливості та умови приватизації земель. Грошову оцінку міських зе мель проводять відповідно до Закону України "Про плату за землю"і методики такої оцінки,затвердженої урядом.
Необхідне подальше вдосконалення методики грошової оцінки,поглиблення внутрішньоміської диференціації ста вок земельного податку,підсилення (за прикладом за рубіжних країн та й дореволюційного досвіду України)по вноважень у цій сфері органів місцевого самоврядування. Суть цих робіт,широко розповсюджених у США та інших країнах,полягає у визначенні переважних і допусти мих видів,умов,обмежень та параметрів забудови й іншо го використання земельних ділянок у межах окремих зон (житлових,виробничих,рекреаційних тощо). Встановлювані у місцевих правилах прозорі та демо кратичні процедури регулювання земельних відносин роб лять передбачуваними наслідки дій щодо отримання прав на землю та на її використання,а в разі відмови створюють підстави для апеляції до суду. Тим самим заохочується вкладення коштів в оновлення міст в інтересах як інвес торів,так і територіальної громади в цілому. З урахуванням цього,а також схеми приватизації та грошової оцінки зе мель,доцільно у кожному місті розробляти програми фінансово економічного забезпечення його розвитку на основі ефективного використання міських земель.

Новий Земельний кодекс і досі зачіпає за живе не лише ук раїнських комуністів, але і соціалістів на чолі з Олександром Мо розом, і навіть Юлію Тимошенко. Як не намагались окремі представники Вер ховної Ради минулого скликання відвер нути від прийняття Кодекс, у якому закріплювалось право продажу купівлі землі, голосування все таки відбулося. Катерина Ващук, одна з головних лобістів новоприйнятого документу, зуміла переконати більшість депу татів у необхідності його існування, а екс-віце спікер В. Медведчук жорсткою рукою провів його через голосування.

Аналізуючи прийнятий документ, варто спочатку звернутися до розділу, що визначає повноваження ор ганів влади та місцевого самоврядування щодо розпо рядження землею. По перше, непогано виписано по вноваження парламенту. В кількох попередніх законо проектах про наш законодавчий орган взагалі не згаду валось:мовляв, прийняли Кодекс, і на цьому всі функції Верховної Ради закінчились. У новому документі ук раїнський парламент має хоч і досить декларативні, але все ж закріплені обов'язки (затверджувати основи зе мельної політики, приймати відповідні закони тощо). Досить цікавий статус, за новим документом, ма ють органи місцевого самоврядування. З одного боку, їм відведено не останню роль - обласна рада, , напри клад, може затверджувати і реалізовувати регіональні програми використання земель, що дає їй досить відчутні важелі впливу на суб'єктів, зацікавлених у ви користанні земель у певному напрямку. Міські, се лищні та сільські ради теж можуть суттєво розпоряд жатися землею комунальної власності на відповідній території чи викуповувати земельні ділянки для суспільних потреб міста. Що таке "суспільні потреби" - у документі не сказано, , і це, до речі, вносить у Кодекс деяку неясність. Бо подібних визначень там багато, а трактувати їх можна по різному.

Цікаво, що у Кодексі практично не відведено ролі українським судам. Усі земельні спори вирішують ради, причому абсолютно різних рівнів - від обласних до міських і районних. Оскільки територія, на яку поши рюється компетенція обласної ради, включає в себе відповідні території районних, сільських і селищних рад, то стає незрозумілим, де у вирішенні спорів почи наються повноваження рад одного і закінчуються по вноваження іншого рівня. А якщо однією зі сторін спо ру є та сама обласна рада, наприклад?Ці речі частково виписані в окремих статтях Кодексу, але процедура вирішення спору і передачі справ є досить складною. Попри досить великі повноваження міських, сільських, селищних і обласних рад, повноваження районних рад виглядають продовженням повноважень органів державної влади. Наприклад, на них покладено завдання з підготовки висновків щодо вилучення та на дання земельних ділянок, які, в свою чергу, проводять органи виконавчої влади. У цьому доволі дражливому для України питанні не відчувається якоїсь альтернати ви позиції державної влади.

Що стосується одного з найбільш болючих питань - земель с/г призначення, то тут досить нечітко і не зрозуміло виписано, наприклад, порядок приватизації землі, якою користується підприємство, установа чи організація у разі їх приватизації. У такому випадку земельні ділянки передають працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням земельної част ки (паю)кожного з них. Порядок прийняття рішення про приватизацію теж надто складний - за клопотан ням самого колективу плюс прийняття рішення орга ном, уповноваженим управляти майном цих підприємств, плюс згода органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

При створенні нових підприємств, установ чи оранізацій землі їм передають безоплатно. У разі прива тизації землі загальний розмір поділяють на кількість учасників приватизації. Кожна людина при виході з підприємства може отримати свою земельну частку (пай), виділену натурю (на місцевості). Крім того, Ко декс зазначає про обов'язковість створення органами місцевого самоврядування або органами виконавчої влади резервного фонду у розмірі до 15%площі усіх с/г угідь, наданих у постійне користування відповідним підприємствам, установам чи організаціям для подаль шого перерозподілу та використання за призначенням. Резервний фонд, за Кодексом, не передбачає обов'яз ковості використання його якимось чином. Тобто, це землі, які простоюють. А землі с/г призначення не мо жуть довго перебувати без належної обробки. Крім то го, нечіткість принципів існування резервного фонду може вести до використання його за власним розсудом деякими посадовими особами.

Проблемою може стати і питання спадщини. Як відомо, землі с/г призначення можна передавати у спа док. А якщо особа передала землю у спадок родичам, які не займаються сільським господарством? У той же час у Кодексі зазначено, що "землі с/г призначення повинні використовуватись за призначенням". Виникає курйоз - землі за законом належать тим, , хто не буде викорис товувати їх так, як визначено іншим законом. Тут часто можуть виникати конфлікти, коли відповідні компе тентні органи, посилаючись саме на Земельний кодекс, можуть відчужувати землі у їхніх законних власників. Ще одна проблема, яка, до речі, вже давно є голо вним болем комуністів та соціалістів - це користуван ня землею іноземними громадянами. Організувавши після прийняття Кодексу прес конференцію, Олек сандр Мороз заявив, що "наші власті хотіли догодити зарубіжним консультантам, і хочуть законодавством ви торувати шлях розвитку АПК в тилу всієї цивілізації", оскільки новий документ надає можливіть іноземцям приватизувати землю. Наприклад, шляхом несплати кредитів банкам з наступним відчуженням землі як за стави, сказав лідер СПУ. Юлія Тимошенко, з іншого бо ку, наголошує на можливості скуповування іноземцями землі через спільні підприємства. Втім, варто зазначити, що нинішній Земельний ко декс якраз істотно обмежує права власності іноземців на землю. Згідно з Кодексом, іноземці можуть володіти лише землями несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, або, де розташовані їхні власні об'єкти нерухомого майна. Землі с/г призначен ня їхньою власністю бути не можуть, а якщо вони навіть отримані у спадщину чи набуті іншим шляхом, то протягом року відчужуються. Варто звернути на це увагу - не викуповуються, , а саме відчужуються; незрозуміло, яким має бути механізм відшкодування вартості ділянки.

Те ж стосується іноземних юридичних осіб, лише для них допускається ще одна умова придбання землі несільськогосподарського призначення - для споруд ження об'єктів ринкової інфраструктури з метою про вадження підприємницької діяльності. Відповідно, бан ки чи інші юридичні установи, контрольовані іноземця ми, не зможуть виступати власниками навіть у випадку переходу до них застави у вигляді землі: вона автомаично буде вилучена державою. Тим більше, що зараз заставу землі майже не використовують - за словами того ж таки О. Мороза, банки надають кабальні умови повернення кредиту, і зовсім не користуються попу лярністю серед фермерів.

Те, що пропонує О. Мороз - щоб значна кількість землі перебувала у власності держави - теж можна піддати критиці. У випадку переходу землі у власність держави зростає можливість корупції і зловживання владою, проти чого так виступає лідер СПУ. Крім того, мало хто з селян буде зацікавлений справді дбати про не свою землю, навіть якщо бере її в оренду. Інша спра ва, якщо земля - його власність, , за яку він відповіда тиме перед собою, і яку зможе передати у спадок. Словом, критикуючи Земельний кодекс, соціалісти досить вміло грали на незнанні його змісту широким загалом і гіперболізували негативні результати ре алізації його пунктів, використовуючи загальні кліше про корумповану владу і підступних іноземців. До речі, ще один цікавий факт. Згідно з Кодексом, у приватну власність не передають ділянки зон відчужен ня та обов'язкового відселення, що зазнали радіоак тивного забруднення внаслідок Чорнобильської ката строфи. Але, як відомо, сьогодні на території чорно бильської зони проживає досить багато людей - в ос новному селяни, які не захотіли покинути свої поля і городи. Тепер ці території належать не їм, а державі - при тому, що там же продовжують жити колишні влас ники. Яким чином регулювати відносини між ними і державою в цій зоні - невідомо...

Варто звернути увагу і на таке:у документі досить розмито написано про порядок набуття власності на землі державою. Згідно з Кодексом, земля переходить у державну власність, наприклад, за умови відчужен ня земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб. Вище вже зга дувалось, що поняття "суспільна потреба" чи "суспільний мотив" ніде не розшифровано, і тому "прив'язати"призначення якоїсь ділянки до цього терміну можна дуже легко. Кодекс вступив у дію з 1 січня 2002р. Але на засто сування деяких статей накладено мораторій. Напри клад, купівля продаж землі дозволено лише з 2005р. Тому як уряд і парламент, так і громадяни (особливо фермери) мають змогу підготуватися до змін та нових відносин. Тож говорити, наскільки краще стане працю вати сільське господарство, можна лише років через чотири п'ять. Але факт, що, попри весь позитив ново го Земельного кодексу, залишається багато роботи у цій сфері, починаючи від прийняття закону про статус селянина, який також "стоїть на часі", і закінчуючи тим самим Земельним кодексом, дрібних "дірок"в якому, як видно, немало, і доведеться ще довго над ним пра цювати, щоб система запрацювала безперебійно.

Основи для здійснення земельної реформи в Україні були закладені Земельним кодексом, який було прийнято у 1990 році. Початок земельної реформи було офіційно оголошено у Постанові Верховної Ради України “Про земельну реформу”, в якій всі землі Української РСР оголошувалися об’єктом земельної реформи. У Постанові визначалося, що земельна реформа має на меті перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність та створення умов для ефективного використання земельних ресурсів. Постанова закликала до створення спеціального державного органу відповідального за здійснення земельної реформи і зазначила, що повноваження за здійсненням реформи мають бути делеговані місцевим радам (тобто органам місцевого самоврядування). Пізніше, місцеві ради були уповноважені здійснювати розподіл землі і надавати земельні ділянки новим власникам, вести реєстрацію прав на землю і вирішувати конфлікти, що виникають підчас розподілу (Закон України “Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 року).
Згідно з Постановою Верховної Ради, у 1992 році було створено Державний комітет України по земельних ресурсах, уповноважений орган державної влади за здійснення земельної реформи в Україні. Комітет бере участь у розробці і здійсненні заходів на підтримку створення ринку землі, кредитних механізмів і покращення системи оподаткування землі (Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затверджено Указом Президента України № 970/2000 від 14 серпня 2000 року).

Політика реформування земельних відносин в Україні
Спочатку земельна реформа не мала на меті створення інститутів приватної власності на землю. Мета полягала лише у розподілі землі шляхом надання громадянам ділянок на правах довічного успадкованого користування (з правом передання у спадщину) і надання землі колективним і державним господарствам на правах постійного користування. Незважаючи на початкову мету земельної реформи, Україна швидко перейшла до розуміння запровадження приватної власності на землю у реформуванні земельних відносин. Вже у 1992 році, право на приватну власність на землю було закладене у змінах до Земельного кодексу і в Законі України “Про форми власності на землю” (від 30 січня 1992 року), який визначає три форми земельної власності: приватну, колективну і державну. Україна вже завершила два етапи земельної реформи і зараз реалізує третій етап.

Перший етап, який тривав з 1991 по 1995, можна визначити як ліквідація державної монополії на землю і встановлення колективної та приватної власності. Основними рисами цього етапу була передача сільськогосподарської землі з державної у колективну власність.

Другий етап, який тривав з 1995 по 2000, можна означити як розпаювання землі і скасування колективної власності. На цьому етапі здійснювалася передача землі з колективної у приватну власність.

Третій етап земельної реформи, який Україна переживає зараз, - це формалізація прав на приватну власність на землю. Після Указу Президента від 1999 року процес підготовки і видачі державних актів на право приватної власності на землю значно прискорився. Починаючи з 1 лютого 2002 року близько 2,4 мільйони користувачів земельних ділянок отримали державні акти в обмін на земельні сертифікати, а близько 1,2 млн актів знаходяться у процесі підготовки. Встановлення приватної власності на землю активізувало підприємницьку діяльність і призвело до створення суб’єктів господарювання, які використовують землю більш ефективно. Політика українського Уряду спрямована на завершення процесу надання земельних прав якомога швидше. Проекти Агентства США з міжнародного розвитку та Світового банку з видачі державних актів на право приватної власності на землю (в стадії підготовки) мають на меті допомогти Україні закінчити цей етап та наблизитися до дієвого ринку землі.

Про земельну реформу на Прикарпатті у владних кабінетах та під час нарад говориться чимало. Це, зрештою, і не дивно, адже головою Івано-Франківської обласної держадміністрації є Михайло Вишиванюк, колишній керівник успішного колективного господарства на Коломийщині. Отож як людина, яка добре орієнтується в проблемах сільського господарства, голова облдержадміністрації найбільше уваги під час свого вже п’ятирічного керування областю звертає саме на цю сферу. Ініціативи щодо підтримки та активного впровадження земельної реформи, які підтримує голова обласної держадміністрації, здебільшого є дуже позитивними і мають на меті перш за все допомогти галицькому селянинові в його нелегкій праці. Щоправда, окремі з с/г проектів обласної влади, як, наприклад, програми “Ріпак”, “Квасоля” та ін., які пропонували селянам тотально висаджувати саме ці культури, виглядали відверто комічними, цілком у річищі хрущовських реформ. Але це радше винятки. Разом з тим у нинішніх українських реаліях яким би великим не було бажання голови обласної держадміністрації як окремого керівника впроваджувати так широко задекларовану земельну реформу у своєму регіоні, ще не означає, що її справді можна здійснити, зважаючи на недосконалість і здебільшого абсурдність численних законів та адміністративних актів, які насправді перешкоджають її втіленню в життя.

Івано-Франківщина була однією з перших областей, де почали активно впроваджувати укази президента “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері с/г виробництва” та “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність с/г підприємствам та організаціям”. Зважаючи на те, що галицькі селяни впродовж більш як півстоліття не втратили почуття власника, вони активно взяли участь у реформуванні сільського господарства області. Як результат 200 тис. осіб отримали право на земельну частку (пай). Виконуючи наступний указ президента “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, на Івано-Франківщині до 1 березня 2002р. 305 недержавних с/г підприємств реформовано на засадах приватної власності на землю і на їх основі створено 426 нових агроформувань: приватних підприємств - 127, товариств з обмеженою відповідальністю - 82, с/г кооперативів - 91, селянських фермерських господарств - 92 та інших суб’єктів господарювання - 34. Івано-Франківське обласне управління земельних ресурсів надало детальну довідку, де в розрізі цифр та фактів проаналізовано розподіл землі для успішної реалізації земельної реформи. За минулий рік обласне управління земельних ресурсів розробило програму земельної реформи на 2002-2010рр. Ці положення мали б базуватися на гарантуванні непорушності права приватної власності на землю, включення землі в ринковий обіг, розмежування земель державної та комунальної власності, вдосконалення моніторингу земель тощо.

Всі ці, без сумніву, позитивні заходи з боку влади є лише зовнішнім віддзеркаленням того, як реально впроваджують земельну реформу в галицьких селах. Івано-Франківське обласне управління земельних ресурсів, пояснюючи, яким чином селяни отримують інформацію про реалізацію земельної реформи, згадало лише виступи на місцевому телебаченні, радіо та пресі. Однак варто зауважити, що місцеве телебачення, окрім того, що є технічно малопотужним, ті нечисленні програми, які роз’яснюють особливості впровадження земельної реформи, транслює здебільшого в денний час, коли селяни зайняті в господарстві. Структура мовлення проводого обласного радіо давно зруйнована, і воно має надзвичайно обмежене коло слухачів. І врешті єдина обласна газета “Галичина” має наклад лише 30 тис. примірників. Отож роз’яснення щодо видачі державних актів на право приватної власності на землю, положень земельного кодексу, перспектив земельної реформи та ін. залишається поза увагою основної частини населення, яка має нагальну потребу в такій інформації. Великою помилкою обласної та районних держадміністрацій є те, що не проводяться громадські слухання, які б дали змогу селянам на рівні сіл, селищ та районів безпосередньо від представників влади отримати відповіді на всі питання, які їх цікавлять щодо впровадження земельної реформи. А зацікавлення селян на Прикарпатті земельною реформою є дуже великим. Адже більшість колишніх членів колективних сільських підприємств, а нинішніх власників землі - це пенсіонери. Цим людям далеко не байдуже, як хтось використовує їхню власність, бо вони закономірно хочуть отримувати з неї прибутки. Більшість селян усвідомили, що землю можна віддати у користування підприємцям, які запропонують кращі умови та вищу орендну плату. Однак далеко не всі знають, як це юридично можна зробити. І аналогічних проблем з інформуванням про хід земельної реформи багато.

До непоінформованості додається загальний низький матеріальний рівень нинішніх власників землі на Прикарпатті, як індивідуальних, так і приватних підприємств та фермерських господарств. В їхньому користуванні переважно гужовий транспорт, техніка, яка вже давно застаріла як морально, так і матеріально, відсутність коштів на придбання якісного посівного матеріалу та мінеральних добрив. До цього можна ще й додати численні податки з боку держави, виплата яких аж ніяк не заохочує нових власників землі до ефективного ведення господарства. Можливо, саме тому голова обласної держадміністрації вже неодноразово під час колегій нарікав, що в області не задіяно десятки га с/г угідь. Вони, хоча й поділені між власниками, але працювати на них немає кому. Риторичним у цьому контексті може бути запитання: “Можливо, на них працювати невигідно, зважаючи на нинішнє українське законодавство?” І тут не допоможуть жодні розмови про земельну реформу і бажання щодо її ефективного впровадження.

Вагомою підмогою щодо інформування селян про перебіг земельної реформи та її особливості могла б стати робота громадських організацій. На жаль, не вдалося отримати відомостей про жодну з таких структур на Прикарпатті, хоча область, згідно зі статистикою, займає одне з перших місць за кількістю громадських організацій у державі. Івано-Франківське обласне управління земельних ресурсів не назвало жодного міжнародного проекту щодо сприяння земельній реформі в регіоні, хоча, бех сумніву, задіяння міжнародних фінансових структур могло б активізувати роботу громадських організацій з метою активного інформування та консультування громадян щодо перебігу земельної реформи.

Поки що ж земельна реформа на Івано-Франківщині найактивніше впроваджується в роботі численних адміністративних структур. Чи відчувають це реформування селяни так само ефективно, як про це говорять інформаційні довідки? Очевидно, що ні. Як результат, через непоінформованість виникають численні проблеми, які часто намагаються вирішити не лише в адміністративному порядку, але й розглядають у судах. Про це свідчать численні звернення до редакцій місцевих ЗМІ, в яких селяни вимагають захистити їхні права, вирішити проблеми, які виникли внаслідок недосконалості земельної реформи, її неправильного трактування та впровадження на місцях.

Земельна реформа для Прикарпаття стала однією з найвагоміших подій за час незалежності. Почуття приватного власника відродилися в галицьких селян з новою силою. Однак моральний аспект ще не означає його матеріального втілення. Отримати землю у власність - це лише перший крок для того, щоб стати її реальним господарем, зробити заможним не лише себе, але й наповнювати державну скарбницю. Впровадження земельної реформи, незважаючи на всю позитивність цієї ідеї, поки що не стала реальним помічником у щоденній роботі селян. Реформа залишається значною мірою віртуальним проектом, про який людям, що працюють на землі, відомо здебільшого лише в загальних рисах. У підсумку варто лише ще раз відзначити, що здійснити земельну реформу в окремій області цивілізовано і так, щоб нею була задоволена принаймні більшість, неможливо. Зміни потрібні на державному рівні. Саме тоді земельна реформа буде не боротьбою за земельні права громадян, а закономірним процесом реформування та поступу країни.

Реформування земельних відносин в області відбувалось, як і у всій Україні, у трьох напрямках -приватизація земельних ділянок громадян, роздержавлення і паювання земель с/г підприємств, приватизація земель несільськогосподарського призначення. Проведення реформи, за свідченням представників облдержадміністрації, дали можливість Сумській області одній з перших здійснити приватизацію земельних ділянок. На сьогодні власниками земельних ділянок стали 447, 6 тис. громадян, про що прийнято відповідні рішення сільських, міських і селищних рад.

Область також має перші позиції в роздержавленні і паюванні земель колишніх КСП, зокрема у видачі державних актів на право приватної власності власникам земельних паїв. За успіхи області в цій царині наказом відповідного Держкомітету голові облдержадміністрації В. Щербаню присвоєно звання "Почесний землевпорядник"(за словами в. о. заступника Щербаня О. Верещаги таке ж звання присвоєно і Президенту України Л. Кучмі).

З наявних 277 тис. подібних власників на ділянці 130, 5 тис. вже складено державні акти (49, 2%). Державні акти вже отримали 107917 громадян (40, 7%). Розподіл виданих в області актів залишається нерівномірним - майже повністю видано ці документи в обласному центрі (95, 5%)та в Лебедині(93, 1%), а, в Кролевецькому, Шосткинському районах, ця цифра сягає лише 5, 9 - 10, 3%%;жодного акта не видано в Конотопі. Земельна реформа краще відбувається на півдні області, що зумовлено особливостями цього регіону. За словами Олександра Бредіхіна, начальника обласного управління земельних ресурсів, певною проблемою є пошук джерел фінансування робіт з виготовлення земельних актів. Загальний обсяг необхідних коштів становить 14 млн. грн. при вартості виготовлення одного акту на Сумщині в 60 грн. (в інших областях - до 85 грн. )Частково цю проблему намагаються вирішити шляхом оплати виготовлення земельного акту за рахунок орендної плати, що належить власнику паю.

Але подібна практика не завжди є ефективною, бо часто орендну плату виплачують в натуральній формі, або взагалі не виплачують (є райони, де її виплата становить не більше 27%).

Найбільш помітними кроками влади в земельній реформі, на думку Михайла Конотопа, начальника відділу земельних відносин обласного управління земельних ресурсів, є зміна ролі сільського голови і виходу його з "тіні"голови КСП, обов'язкове укладання договорів оренди і виплата орендної плати (хоч і з проблемами)і, безперечно, видача самихдержавних актів.

В області створено 587 сільгоспформувань ринкового типу, діє 797 фермерських господарств і близько 4 тис. власників земельних і майнових паїв вирішили господарювати самостійно, не передаючи в оренду на лежні їм ділянки. В області здійснюються заходи з продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення та права оренди на них. Станом на кінець 2001р. у власності фізичних та юридичних осіб було 23 такі ділянки. Стан поінформованості громадян про свої земельні права в ході земельної реформи безпосередньо пов'язаний з її ходом, бо передбачає волевиявлення громадян щодо подальшої долі колишньої спільної власності. Обласна влада одним з основних кроків на цьому шляху обрала проведення семінарів за участю спеціалістів обласного управління земельних ресурсів, голів райдержадміністрацій, районних землевпорядників, голів колишніх КСП і голів сільрад, останні з яких і мали донести всю необхідну інформацію до селян. Ці заходи постійно здійснювалися з 1995р.

Особливо вони почастішали після 1999р. Зі спеціалістів облуправління формували виїзні групи, завданнями яких було інформування спеціалістів районної ланки і селян безпосередньо. З 1996р. почали розсилати пакети документів, необхідних для проведення розпаювання землі. Після указу Л. Кучми 1999р. кожній сільраді було направлено зразки документів, необхідних для його реалізації.

Управління земельних ресурсів також здійснило видання декількох "Збірників нормативних і законодавчих актів і рекомендацій з питань земельної реформи". Поширювали і майже 30 різного роду звернень до селян, буклетів, плакатів, брошур, виданих управлінням за сприяння Української освітньої програми освітніх реформ. В цих виданнях просто і доступно викладено мету реформи і механізм приватизації землі, подано необхідні адреси, де нададуть консультації. Селян також застерігають щодо недопустимості поспішного продажу вже отриманих державних актів.

Обласна рада також започаткувала в 2000р. видання офіційного бюлетеня "Вісник", в якому подано зразки документів, нормативні акти, відповіді на типові питання тощо. Він також надходить до сільрад, які отримали п'ять чисел бюлетеня.

Обласна газета "Сумщина", співзасновниками якої є облрада і облдержадміністрація, всі районні газети мають постійні рубрики, де подано матеріали про земельну реформу. Деякі "районки"протягом 1999 - 2002 рр. . здійснювали спеціальні тематичні випуски, присвячені цій тематиці. Обласна державна телерадіокомпанія випустила ряд телерадіопрограм, присвячених реформуванню земельних відносин і роз'ясненням громадянам їхніх прав на землю. Проте немає постійної цілісної програми інформування населення з цього питання. До того ж обласні ЗМІ, особливо радіо і ТБ, охоплюють не всю територію Сумщини з ряду технічних причин. В облдержадміністрації визнають, що "...відсутність повного інформаційного і методичного забезпечення спричинили ряд складнощів, вплинули на якість здійснення заходів у окремих КСП ...". Напевне, орієнтація інформаційного потоку в основному на голів сільрад також обмежує можливості селян, бо тут задіяно особистісний фактор.

Інформаційна ситуація в цьому випадку, напевне, збігається з загальною:чим далі від центру (обласного, районного), тим менше інформації. Проте в управлінні земельних ресурсів переконані в повній інформованості селян:в кожному селі мало відбутися не менше трьох загальних зборів, присвячених розподілу земельних паїв. До того ж тут розраховують і на традиційний сільський метод поширення інформації "з уст в уста". Щодо приватизації ділянок несільськогосподарського призначення в містах, то з цим громадянам можуть допомогти декілька консалтингових фірм. Вони пропонують цілий ряд послуг:від оцінки земельних ділянок до підготовки проектів рішень місцевих органів самоврядування щодо їх продажу. Характерною у цій сфері є розбіжність поглядів облдержадміністрації і Сумської міськради на приватизацію землі в центрі Сум. Перша добивається продажу цих ділянок, вважаючи це запорукою надходження інвестицій для реконструкції центру. Депутати міськради проти, мотивуючи свою позицію тією обставиною, що приватні власники можуть привести якраз до проти лежного - руйнації.

З громадських організацій у земельній реформі беруть участь найбільш зацікавлені - Спілка землевпорядників України та Асоціація приватних фермерів та землевласників України. Однак інформація про діяльність громадських організацій широкому загалу практично невідома. Політичні партії лівого спрямування (СелПУ, КПУ), традиційно впливові на Сумщині, в основному негативно сприймають як саму реформу, так і прийняття Земельного кодексу. Під час "круглого столу", організованого нещодавно облдержадміністрацією для обговорення аграрної реформи, представники цих партій навели приклади зловживань, порушень закону, нехтування правами селян в ході її проведення. Питому вагу тут склали й посилання на недостатню поінформованість громадян. Соціалісти Сумщини вже не раз звинувачували голову облдержадміністрації В. Щербаня у використанні аграрної реформи для створення монопольних утворень, таких як ДП "Суми Агроресурс"а також використання їх для особистого збагачення.

Особливе занепокоєння викликає купівля за безцінь вже виданих державних актів в області. Представники СПУ зазначають, що це може привести селян до найманої праці на нових "господарів".

іяльність міжнародних структур у царині аграрної реформи почалась ще з 1993р. - певний час в одному з районів працювали американські фермери, показуючи приклад місцевим. Більш вагомою стала діяльність американської консалтингової фірми "Ронко", яка в 1996 -1998рр. здійснювала підготовку до розпаювання землі в одному з районів та профінансувала видачу першої партії державних актів на землю у 45 колишніх КСП. У Сумській області діє Проект підтримки приватизації землі в Україні (ULTI). Цей проект є наступним етапом попереднього Проекту "Укрелс". Обидва проекти стали можливими завдяки фінансуванню Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Метою проекту є допомога в запровадженні ефективних процедур приватизації землі та консультативна допомога громадянам України в цьому процесі, зокрема, видача державних актів на землю.

Регіональне представництво проекту співпрацює з місцевим експертно консультативним центром "Альянс 2000", що надає широкі консалтингові послуги.

Отже, аграрна реформа має неоднозначний перебіг. Декларована першість у видачі державних актів на землю - це добре, , але не треба забувати про кінцеву мету:ефективного відповідального власника і виробника на безмонопольному ринку. Чи досягнуть подібного результату теперішні власники землі в області при подібному перебігу реформи? Це питання залишається відкритим. Інформаційне забезпечення цього складного процесу потребує подальшого удосконалення, бо на рівні просто громадянина часто нагадує збір грибів:хто дуже добре шукає, той знайде ...

Попри всі сподівання земельна реформа в київському регіоні поки що не досягла відчутних результатів

Кілька слів про столичний округ, якого іще немає

Земельна реформа в київському регіоні має ряд особливостей, котрі істотно відрізняють її від земельної реформи загалом у державі. Значну частину найцінніших у грошовому еквіваленті земель регіону розташовано в столиці, і це означає, що тут можна розглядати два сегменти цієї реформи - земельна реформа в самій столиці і Київській області. Ці дві складові регіону закономірно вступають у взаємопротиріччя. Недаремно мер Києва Олександр Омельченко висував пропозицію створення Столичного округу, куди б мала б увійти частина земель Київської області, розташованих навколо Києва. Своє бачення об’єднання столиці має голова Київської обласної адміністрації Анатолій Засуха, який нещодавно заявив, виступаючи на відкритті 24 сесії новообраної обласної ради, що у майбутньому області та столиці необхідно об’єднуватись. Столиця, котра завдяки своєму особливому статусу (Закону “Про місто-герой Київ”), вважає А.Засуха, розвивається набагато швидше області і врозріз з нею. Завдячуючи значним фінансовим потокам, Київ має можливості, несумірні з обласними. Чиновники області, розуміючи, що реалізувати ідею об’єднання буде непросто, вирішили аврально готувати проект такого закону.

Цю пропозицію про об’єднання керівник області вирішив висувати як альтернативний проект ідеям О.Омельченка і його бажанню приєднати до міста приміські райони (Бориспіль, Бровари, Васильків, Вишгород, Макарів). Схоже, що О.Омельченко і А.Засуха бачать це “возз’єднання” кожен по-своєму. Тому, очевидно, що до завершення дискусії щодо створення Столичного округу говорити про повне завершення земельної реформи в Київському регіоні буде передчасно.

А тим часом земля приватизується

Більшість населення регіону частково обізнані про свої права землеволодіння, і значна частина громадян, котрі мають право на земельний сертифікат, уже скористались своїм правом на отримання земельного паю. Водночас перебіг земельної реформи в регіоні доводить, що без швидкої ліквідації державної монополії на власність на землю, без надання землі статусу товару і основного виробничого ресурсу, без формування цивілізованого ринку землі вся земельна реформа приречена на невдачу та дискредитацію. Аналізуючи результати земельної реформи в київському регіоні 1991-2002рр., можна зробити висновок, що земельна реформа не привела до очікуваних результатів подальшого розвитку с/г виробництва, більш раціонального і ефективного використання і охорони с/г земель.
Така ситуація з земельною реформою не є випадковою. Реформа нібито і відбувалася, але надзвичайно інертно, і її головним результатом стало тотальне зменшення с/г виробництва у більшості господарств. Для успіху реформи необхідно мати інформацію про кожну ділянку землі та обґрунтовані пропозиції про подальше її використання в регіоні.

Етапи земельного реформування по-київські

Важливим етапом земельної реформи сьогодні і в найближчому майбутньому є реструктуризація наявних с/г підприємств київського регіону. На кінець 2001р. в основному завершено розпаювання землі і майна недержавних с/г підприємств. Наступний етап - їхня реорганізація, яка передбачає можливість об’єднання членів колективних с/г підприємств (КСП) в ініціативні групи, які для свого майбутнього підприємства обирають таку форму підприємницької діяльності, котра найбільш відповідає їхнім запитам і можливостям. Це може бути таким видом господарювання як приватне підприємство, приватно-орендне або приватне підприємство з орендними відносинами, селянське чи фермерське господарство, колективне с/г підприємство (КСП), акціонерне с/г товариство, командитне товариство, повне товариство, с/г кооперативи (виробничі, сервісні чи обслуговуючі).
Важливим фактором подальшого розвитку агропромислового комплексу є необхідність врахування вартості землі при формуванні ціни виробництва с/г продукції та норми прибутку. Введення вартості землі в ціну виробництва с/г продукції автоматично включає земельні відносини в складову частину економічних відносин, економічної реформи в державі, в АПК, дозволить забезпечити паритет цін на с/г і промислову продукцію.

Важливу роль у зміні селянської долі відіграє новий Земельний кодекс. Новий кодекс визнає право на земельні паї, ділянки, лісові угіддя, водний фонд, дозволяє заставу, а також купівлю-продаж землі. А це реально відкриває шлях до повноцінного земельного ринку. І якщо раніше фермер мав право на володіння максимум 50 га землі, то тепер може подвоїти свої угіддя, дорівнявши їх до сільгосппідприємства. Прості селяни, за новим кодексом, безоплатно для ведення підсобного господарства також можуть претендувати вже не на 0,6 га, як раніше, а на площу, втричі більшу. Хоча вона й стала повноцінним товаром, проте до 2005р. запроваджено мораторій на продаж землі. Кодекс передбачає, що до 2010р. в одні руки можна придбати не більше 100 га землі. До того часу, очевидно, складеться реальна ціна на землю, не менше 30 тис. грн. за 1 га. Але на папері, дійсно, все виглядає красиво. А в реальності?

Громадські організації та земельна реформа

Вплив громадських організацій на перебіг земельної реформи та на розвиток суспільних відносин в аспектах сучасної концепції відкритого суспільства в аграрних регіонах є вельми незначним та однобоким. Для цього є кілька причин.
1. Громадянські організації переважно містяться у столичному Києві та великих містах і здатні охопити лише ті напрямки розвитку суспільства, котрі переважно мають вияви в тих же містах.
2. Аграрні регіони відірвані від джерел фінансування діяльності організацій.
3. Відсутні вимоги суспільства щодо проведення прогресивних земельних реформ. Потенційно в проведенні реформ зацікавлені значні прошарки селянства. Подібні інтереси мусять бути організованими і концентрованими, уособленими в досить потужних фінансових та іститутийованих силах, котрі здатні зародити або підтримати відповідні громадські чи політичні організації.
Влада та земельна реформа в Україні
Перебіг подій при подальшому земельному реформуванні передбачити неважко. Стануть більш жорсткими писані і неписані (перевірки спецорганів контролю за використанням) правил роботи на землі. Всі ці чинники змусять дрібного та убогого землевласника “добровільно” і в стислий термін передати власну земельну ділянку вузькому колу осіб, допущених до землеволодіння. Хто ж ці особи?
На останнє запитання відповідь прозвучала з вуст голови економічного управління Адміністрації Президента Павла Гайдуцького. З його слів випливає, що згаданим вузьким колом осіб, допущених владою до приватизації землі, буде когорта колишніх голів колгоспу. Коментарі недоречні.

Найголовніше, що земельну реформу сприйняли самі селяни, які в Дніпропетровській області одержали біля 300 тисяч земельних сертифікатів. Люди переконалися, що реформа здійснюється демократично і справедливо, згідно з чинним законодавством.
Про що свідчать цифри. За 2001 рік досягнуто приріст валової продукції сільського господарства на 20% (у порівнянних цінах 2000 року) і її питома вага становить 5,8% від загального обсягу по Україні.

На базі реструктуризованих КСП створено 1447 нових агроформувань ринкового типу, у тому числі: 171 (11,8%) приватне підприємство, 475 (32,8%) товариств з обмеженою відповідальністю, 33 (2,3%) акціонерних товариства, 43 (3,0%) сільськогосподарських кооперативи, 540 (37,3%) селянських (фермерських) господарств, 185 (12,8%) інших суб’єктів господарювання. Загальна кількість селянських (фермерських) господарств становить 3265, у користуванні яких є 309,3 тис. га сільгоспугідь.

У 2001 році область отримала найбільший в Україні і за останні 10 років валовий збір зернових і зернобобових культур – 3,3 млн. тонн (у вазі після доробки), що у 2,1 разу більше, ніж торік. Середня урожайність зернових склала 35,2 ц/га і є найвищою серед областей України. Десятки агроформувань досягли показників світового рівня - виростили по 70-80 центнерів пшениці. Серед них: імені Горького, “Світанок” та “Дружба” Новомосковського, “Росток” Нікопольського, “Чумаки” Дніпропетровського, “Степове” Синельниківського, “Ульянова” Софіївського, “Україна” Царичанського районів.

Замість колишніх чотирьохсот двадцяти п’яти колективних сільгосппідприємств утворено 1387 нових агроформувань, понад 3 тисячі фермерських та понад 17 тисяч одноосібних господарств. Розмір земельного паю по області становить майже 6 гектарів, його вартість 55 тисяч гривень.

Проблеми реформування галузі і завершення земельної реформи на Дніпропетровщині найбільше впирається у технічне переоснащення аграрного сектору. Ситуація тут просто критична. Парк тракторів, комбайнів, інших сільськогосподарських машин за 10 років скоротився удвічі, а більше половини з тих, що залишилися, відпрацювали амортизаційний термін.

Винятково важливою складовою земельної реформи має стати подальше удосконалення питань власності. Як показало опитування близько 3 тис. сільських жителів у одному з районів Дніпропетровської області, 82 відсотки їх хочуть знати місце розташування своїх земельних паїв і мати державні акти; 71 відсотків мають намір здавати свої земельні паї в оренду приватним підприємствам, 18 відсотків - фермерам і 16 відсотків - інвесторам.
Справа тут ще і в стабільних і цивілізованих земельно-орендних відносинах. Але поки що 90 відсотків від усіх договорів оренди землі укладається на термін до п'яти років. У країнах Європи термін дії більшості таких угод значно довший, що створює господарям-орендарям сприятливіші умови, можливості та перспективи діяльності і розвитку.
Також варто звернути на досвід сільгосппідприємств області, які поступово викуповують у селян майнові паї. Це особливо актуально з точки зору інтересів пенсіонерів. На часі також створення можливостей для конвертації майнових свідоцтв у цінні папери, проведення аукціонів з їх продажу.

Земля перейшла у власність тих, хто на ній живе і працює. Сприяли цьому і засоби масової інформації, які розміщували матеріали з питань реформування земельних відносин досить часто. З повідомленнями експертів інформацію з цих питань було розміщено в основному в обласній пресі. З районними газетами ситуація була трошки гіршою – нестача коштів на друк, кваліфікованих фахівців для підготовки матеріалів – застарілі проблеми “районок”. Однак, без сумнівів можна стверджувати, що висвітлення допомогло людям дізнатися і про хід реформи, і про свої права, і про обов`язки.
Сьогодні практично у кожному селі можна почути думку селян про 2001-й як рік великих надій і немалих розчарувань. Така суперечливість - результат того, що земельну реформу не доведено до логічного завершення. Але до збору врожаю цього року залишилося не так багато часу. Чи виправдаються нарешті сподівання селян?