Вибори - це засіб формування владних структур, визначення політичних, правових, економічних і соціальних орієнтирів розвитку суспільства, встановлення певних політико-правових відносин між виборцями та їхніми представниками. Місцеві вибори, хоч і в меншій мірі, ніж парламентські вибори також виконують ці та деякі інші функції.

Партійна особливість
Місцеві вибори 2002р. пройшли майже так, як і попередні вибори 1998р., але з деякими особливостями. По-перше, посилилась роль політичних партій, їхніх виборчих блоків. Якщо 1998р. партійними були в основному представники депутатської опозиції в місцевих радах (КПУ, НРУ та деякі інші партії - залежно від регіону), то 2002р. за рахунок правлячих пропрезидентських партій "партизується" склад депутатської більшості багатьох міських, районних та обласних рад. Партія влади в особі бюрократичної номенклатури почала розуміти, що її політичне майбутнє залежить від партій, і тому зробила першу спробу до опанування політичними механізмами боротьби за утримання влади. Не забувши, звичайно, використати й адміністративні важелі свого впливу.

Особливість вторинності
По-друге, місцеві вибори 2002р. завдяки підвищенню ролі партій і блоків пройшли під значним впливом парламентських виборів. Оскільки основна політична боротьба в суспільстві велась навколо формування парламенту, то це у багатьох випадках вело до формування у виборчих округах своєрідних виборчих пірамід, вершиною яких були кандидати в народні депутати від партій, а далі - їхні однопартійці-кандидати у депутати місцевих рад та на посади сільських, селищних і міських голів. Отже, завдяки ролі політичних партій на виборах 2002р. українське суспільство набуло рис політичної нації.
Але через одночасне проведення парламентських і місцевих виборів останні дещо втратили: виборці не змогли детальніше ознайомитися з кандидатами у депутати місцевих рад, їхніми програмами тощо. Досвід підказує, що парламентські і місцеві вибори слід розвести у часі. Наприклад, місцеві вибори добре було б проводити через два тижні після парламентських виборів.
Однією з перших проблем, на які вказують місцеві вибори, є питання про політичну відповідальність лідерів місцевих осередків політичних партій, які програли вибори. Якщо така політична норма не стане правилом для цих лідерів, то це приведе до консервування їхніх політичних структур з усіма негативними наслідками.

Результати національних особливостей
Політичні результати місцевих виборів дають підстави для певних висновків і прогнозів. Основним політичним результатом цих виборів є те, що вони не порушили співвідношення політичних сил, які діють в органах місцевого самоврядування. Можливо, за винятком окремих регіонів або територіальних громад.
Політична стабільність на місцях, що її засвідчили місцеві вибори, відображає не стільки передумови для успішного розвитку економічних і соціальних відносин, скільки консервацію цих відносин. Суспільство, територіальні громади погодились на цю консервацію не тому, що цього хотіли, а тому, що не змогли досягти іншого результату. Інакше кажучи, вибори ще раз підтвердили перемогу бюрократичної номенклатури, яка буде проводити свою політику в органах самоврядування наступні чотири роки.
Політичні результати місцевих виборів 2002р. не є випадковими. Народ, вихований у дусі політичного народництва, яке є філософією та ідеологією бюрократичної номенклатури, фактично не міг проголосувати інакше. Ця філософія - революційна у ХІХ ст., але у ХХІ ст. стала однією з сучасних антиутопій - нав'язується суспільству, яке після десятиліть панування утопічної тоталітарної філософії недостатньо захищене від експериментів влади над його суспільною свідомістю.
Тому й не дивно, що місцеві вибори, які пройшли під інтенсивним ідеологічним впливом правлячих партій та місцевих органів виконавчої влади, дали саме ті результати, на які сподівалась правляча еліта. Отже, влада бюрократичної номенклатури на місцях має більш глибокий органічний характер, ніж це досі уявлялось.
Очевидно, що результати місцевих виборів 2002р. не вплинуть на традиціоналістсько-номенклатурний характер органів місцевого самоврядування, які діяли до виборів. Окремі винятки хіба що підтвердять це загальне правило. Але політична ситуація в державі після парламентських виборів буде дещо іншою ніж на місцях. Хоча влада бюрократичної номенклатури в основному збережеться й тут, однак у формах її здійснення намітились певні зміни. Мова про те, що на рівні вищих органів державної влади України відбувається те, що за М.Вебером можна назвати переходом від традиційної до харизматичної форми правління. Цей перехід не може не позначитися на еволюції ролі органів місцевого самоврядування.
Впровадження харизматичної форми правління в Україні буде пов'язано з ліквідацією одіозних форм традиційного правління. На місцях це може виразитися у тому, що поступово втрачатиме свою роль президентська вертикаль. Вона трансформуватиметься у систему префектів, які займатимуться виключно наглядом за додержанням законності на своїй території, зокрема, в системі місцевого самоврядування.
Таким чином, голови місцевих державних адміністрацій можуть бути позбавлені політичних функцій, які перейдуть до уряду. Саме уряд має стати центром тяжіння політичних сил, керованих харизматичним лідером. Політичну захищеність та нейтральність голів місцевих державних адміністрацій повинен забезпечити президент як гарант Конституції. Одночасно обласні та районні ради повинні бути позбавлені права політичного контролю за головами місцевих державних адміністрацій (ст.118 Конституції).

Правовий аспект особливостей
Однак є ряд політико-правових проблем місцевого самоврядування, які після місцевих виборів необхідно вирішувати незалежно від ситуації у державі. Це закони про місцеве самоврядування 1997р. та про статус депутатів місцевих рад 1994р. (зі змінами і доповненнями).
Закон про місцеве самоврядування, як показали вибори, потрібно вдосконалити з метою врегулювання його розходжень з Бюджетним і Земельним кодексами, впровадження рішень Конституційного Суду та судів загальної юрисдикції, муніципальної звичаєвої і прецедентної практики, звільнення місцевих рад від державних функцій та приведення їхніх повноважень у відповідність із фінансово-економічними можливостями і т.д.
Після місцевих виборів у багатьох місцевих радах будуть функціонувати депутатська більшість і депутатська опозиція, що вимагає відповідного правового врегулювання. Одночасно має змінюватися й роль сільського, селищного і міського голови, який з керівника двох гілок місцевої влади (ради та її виконкому) за певних обставин повинен опанувати роль політичного арбітра.
У законі про статус депутатів місцевих рад необхідно більш чітко встановити реальні межі та зміст їхніх функцій і повноважень. депутати не повинні займатися тим, що не витікає з природи місцевого самоврядування. Закон повинен підвищити політичну та юридичну відповідальність місцевих депутатів.
Місцеві вибори 2002р. виявили гострий дефіцит політичної і правової культури у різних суб'єктів виборчого процесу, насамперед у громадян. Це вказує на те, що цій справі необхідно приділяти більше уваги.
Президентський указ із цього питання, на жаль, не спрацював. Як і міністерська програма правової освіти населення. Очевидно, що певні політичні кола зацікавлені у політичній і правовій безграмотності населення. Тому громадськості слід приділити особливу увагу розвитку різних форм непрофесійної правової і політичної освіти. Але ніякі форми освіти не допоможуть громадянам, поки шкільна освіта та загальна культура суспільства будуть формуватись на базі політичного народництва.
Нерідко виборці є жертвами політичного обману кандидатів у депутати місцевих рад та на посади сільських, селищних та міських голів. Політичний контроль виборців за своїми обранцями не завжди є ефективним, а тому необхідно звернути їхню увагу на переваги судового контролю. Закон захищає права громадян від актів, дій чи бездіяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Крім цього, вони мають право фіксувати у суді "преюдиціальні" факти, з якими можуть бути пов'язані юридичні наслідки. Наприклад, при з'ясуванні політичного обману та посяганні на честь і гідність виборця з боку обраного кандидата у депутати чи міського голови. Такими фактами можуть бути зафіксовані у суді обіцянки цих кандидатів щодо організації газифікації будинків, ремонту дороги тощо. Таким чином, місцеві вибори 2002р. продемонстрували реальний стан проблем місцевого самоврядування. Якщо партія влади буде здійснювати традиційну муніципальну політику, то авторитет місцевих виборів буде поставлено під сумнів. Подальше консервування проблем місцевого життя може обернутись лише поглибленням кризи місцевого самоврядування та радикалізацією суспільних настроїв.
Однак під впливом змін у формі правління партія влади може модифікувати свою муніципальну політику або залучити до її здійснення також інші політичні сили. Очевидно, що багато у цій політиці буде залежати від структури парламентської більшості у Верховній Раді та складу створеного нею уряду. І хоча партія влади має відчувати задоволення від того, що вона зберегла свої місцеві позиції, але це задоволення не вічне, і за нього доведеться чотири роки боротись не менш активно, ніж на самих місцевих виборах. Можливо, ця боротьба призведе до того, що серед її представників нарешті з'явиться, якщо користуватись терміном Х.Ортеги-і-Гассета, "добірна меншина", яка стане мислити не корпоративними, клановими, а суспільними категоріями та інтересами.

До списків виборців для участі у голосуванні на виборах до місцевих органів влади було внесено 36 млн. 802 тис. 376 осіб. Громадяни України взяли участь у голосуванні на 33 тис. 55 виборчих дільницях, зокрема, на 4 у військових частинах, 133 - у місцях позбавлення волі, 730 - у лікарнях та санаторно-курортних закладах. Крім того, 58 дільниць було створено на суднах, які на день виборів перебували у плаванні, а за кордоном кількість виборчих дільниць становила 89. На середину березня в Україні для висвітлення виборів акредитовано 92 засоби масової інформації, з яких 32 - зарубіжні, та 302 журналісти, з яких 72 - іноземці. Очікували, що за виборами в Україні спостерігатимуть близько тисячі іноземних спостерігачів.

Правова база проведення місцевих виборів
Новітня історія правового забезпечення проведення місцевих виборів в Україні бере свій початок з 14 січня 1998р., коли Верховна Рада України ухвалила Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів". 17 сiчня 2002р. Верховна Рада ухвалила Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів". Серед них, зокрема, зміни термінів передачі списків виборців, часу проведення голосування. Так, якщо за законом 1998р. передача списків виборців дільничним виборчим комісіям мала відбуватися не менш як за 45 днів до дня виборів, то відповідно до ухвалених змін список виборців має передаватися до дільничної виборчої комісії не пізніш як за 30 днів до дня виборів. У випадку, якщо виборці прибули на територію виборчої дільниці на постійне місце проживання після уточнення списків виборців, то їх включають до такого списку на підставі документів, що посвідчують особу і громадянство. Голосування має проводитися з 8.00 до 20.00 (раніше було - з 7.00 до 22.00). Виборчі бюлетені видають за умови пред'явлення виборцем документа, який посвідчує його особу та громадянство. На початку лютого Президент України повернув до Верховної Ради зазначений закон, застосувавши право вето. А 7 лютого Верховна Рада ухвалила його у новій редакції. Цим законом депутати узгодили термін проведення виборчої кампанії з виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів з терміном проведення виборів народних депутатів України.
9 лютого Президент України підписав ухвалений Верховною Радою закон.

Фінансове забезпечення кандидатів на місцевих виборах
Національний банк України (НБУ) і Центральна виборча комісія (ЦВК) визначили рахунки власних виборчих фондів кандидатів у депутати до органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст.52 Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів" кандидати в депутати, після їх реєстрації відповідними виборчими комісіями, відкривають рахунки власних виборчих фондів в установах НБУ. У разі відсутності цих установ на території, де балотується кандидат, такі рахунки можна відкривати в комерційних банках. При цьому комерційні банки відкривають рахунки кандидатів на балансовому рахунку 2642 "Кошти виборчого фонду кандидата в депутати місцевої ради або на посаду сільського, селищного, міського голови". Існувало застереження: у разі надходження на рахунки виборчих фондів вкладів від фізичних або юридичних осіб, які не мають права вносити пожертви, а також анонімних вкладів, за рішенням територіальної виборчої комісії ці вклади перераховують до відповідного місцевого бюджету. У такому ж порядку перераховують кошти у разі їх невикористання.

У що обійдуться вітчизняним платникам податків місцеві вибори - 2002?
За підрахунками ЦВК України, видатки на підготовку і проведення виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних і міських голів становлять 136 млн. грн. 31 січня Кабінет Міністрів України своєю постановою №110 затвердив норми видатків на проведення місцевих виборів відповідно до закону про державний бюджет на 2002р., у якому суму цих видатків передбачено на рівні 20 млн. грн. Установлено, зокрема, норми витрат виборчих комісій для організації на проведення виборів депутатів місцевих і сільських рад, селищних і міських голів, а також умови оплати праці членів цих комісій. Обласні, Київська і Севастопольська міські територіальні виборчі комісії на проведення вказаних виборів мали отримати… 1700 грн., зокрема, 520 грн. на зарплату і 193 грн. на нарахування; міські (міста республіканського значення Автономної Республіки Крим, міста обласного значення) територіальні виборчі комісії - 2155 грн., (відповідно 470 грн. і 175 грн.); районні територіальні виборчі комісії - 1415 грн. (460 грн. і 171 грн.). Міські (міста районного значення) територіальні виборчі комісії на проведення вказаних виборів мали отримати 956 грн. (380 грн. і 141 грн.), районні в місті територіальні виборчі комісії - 920 грн. (420 грн. і 156 грн.), а сільські, селищні територіальні виборчі комісії - 683 грн. (370 грн. і 138 грн.). У вказаних витратах не було враховано і профінансовано окремо витрати на друкування бюлетенів, листівок, на папір, на опублікування даних про реєстрації кандидатів у депутати і про обраних депутатів, організаційні витрати рад.
Згідно з урядовою постановою голови обласних, Київської і Севастопольської міських територіальних виборчих комісій мали одержувати по 280 грн., заступники голів - 260 грн., секретарі - 240 грн. Місячна зарплата голів міської (міст республіканського значення Автономної Республіки Крим, міст обласного значення) територіальної виборчої комісії - 260 грн., заступників - 230 грн., секретарів - 210 грн. Голови районної територіальної виборчої комісії одержуватимуть по 250 грн., заступники - 220 грн., секретарі - 210; голови районних у місті територіальних виборчих комісій - 230 грн., заступники - 210 грн., секретарі - 200 грн. Голови міських (міста районного значення) територіальних виборчих комісій щомісяця одержували 210 грн., заступники - 190 грн., секретарі - 170 грн., а голови селищних територіальних виборчих комісій - 200 грн., їхні заступники - 185 грн., секретарі - 170 грн.
А ЦВК на своєму засіданні затвердила кошторис на підготовку і проведення місцевих виборів у розмірі 0,5 млн. грн. Ці кошти призначені на виготовлення протоколів, посвідчень та штампів для членів окружних виборчих комісій.

Виборча цифрологія
На 20 лютого кандидатами у депутати, наприклад, Верховної Ради Автономної Республіки Крим було зареєстровано 972 особи, або в середньому 9,7 кандидатів на один виборчий округ. Від трудових колективів висунуто 107 кандидатів, від зібрань громадян або виборців - 31, шляхом самовисування - 501, від місцевих осередків політичних партій - 333 кандидати. Із зареєстрованих депутатів 500 є безпартійними (51,4%). Вищу або не закінчену вищу освіту мають 874 кандидати (89,9%), середню спеціальну або середню технічну освіту - 83 (8,5%). Раніше були обрані депутатами ВР АРК: нинішнього складу 76 осіб, а загалом попередніх складів парламенту - 103 особи (10,6%). Зареєстровано кандидатами 86 представників кримськотатарського народу (8,8%). Серед кандидатів 141 жінка (14,5%) і 831 чоловік (85,5%).
На 75 місць у Севастопольській міській раді претендували 511 кандидатів. Мінімальна кількість кандидатів, яких обирали в одному округу - 2 особи, максимальна - 12. Місцеві осередки політичних партій висунули 246 претендентів, громадські організації - 109, збори виборців - 102 кандидати. На виборах до місцевих представницьких органів влади "Нова генерація України" підтримувала близько 3 тис. кандидатів у депутати. Таким чином партія намагалася зібрати команду, виховати нову генерацію керівників із прогресивними поглядами та досвідом роботи, аби з часом ефективно працювати у державних органах влади.
Конференція Харківської міської організації Комуністичної партії України висунула 67 кандидатів від КПУ на місцеві вибори в 75 округах Харкова, а про решту місць мала домовлятися зі своїми союзниками, передусім із соціалістами.

А як же підрахунок і контроль?
Повноваження офіційних спостерігачів від іноземних держав, міжнародних організацій на виборах депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів розпочалися з дня їх реєстрації ЦВК і мають припинитися після встановлення результатів місцевих виборів територіальними виборчими комісіями. Офіційні спостерігачі здійснювали свої повноваження самостійно і незалежно. Вони мали право: бути присутніми на зустрічах кандидатів у депутати та на посади сільських, селищних, міських голів, їхніх довірених осіб, уповноважених осіб місцевих осередків політичних партій, виборчих об'єднань місцевих осередків політичних партій, громадських організацій з виборцями, на передвиборних зборах, мітингах, засіданнях територіальних та окружних виборчих комісій; знайомитися з матеріалами передвиборної агітації; перебувати на виборчих дільницях під час голосування та підрахунку голосів виборців, проводити прес-конференції з додержанням вимог законодавства України; утворювати разом з іншими спостерігачами від іноземних держав, міжнародних організацій за погодженням з Центральною виборчою комісією тимчасові групи спостерігачів для координації їхньої діяльності в межах повноважень, передбачених Законом України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"та ін. Міністерство закордонних справ України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та виборчі комісії повинні були сприяти офіційним спостерігачам від іноземних держав, міжнародних організацій у здійсненні ними повноважень.

Попри недосконалість чинного законодавства про вибори депутатів місцевих рад, ексцеси, що супроводжували виборчі перегони (зняття кандидатів з реєстрації під тими чи іншими приводами, використання "чорного" піару, намагання впливати на волевиявлення виборців тощо), труднощі з фінансуванням роботи виборчих комісій, місцеві вибори відбулися.

Уявіть футбольний матч, коли гравці виходять на поле, не знаючи, за якими правилами грати, а на додачу ці правила ще й змінюються під час самої гри. Змінюється під час гри і кількість футболістів: на початку їх дозволено виставити 11, потім 12, а наприкінці гри - аж 13. А далі, десь перед фінальним свистком, всі гравці починають несамовито бігати за м'ячем, що його чомусь то в одні, то в інші ворота пропихає суддя, покликаний за посадою чесно провести змагання. Оце і є місцеві вибори в Україні.
Виборчому законодавству потрібна стабільність, тому що це навіть не гра в футбол.
Йому потрібна стабільність упродовж не тільки самої виборчої кампанії (це аксіома демократичного суспільства), а за певний період до початку такої кампанії. Інакше різні політичні сили опиняться у надто різних стартових умовах: ті, котрі мають змогу змінювати його на свою користь - у виграші, всі інші - у програші. Програє й більшість політично активного населення, якому потрібен час, щоб зорієнтуватися у правилах гри.
Якщо призначені на 31 березня 2002р. парламентські вибори в Україні ще більш-менш відповідали цим вимогам, то з місцевими виборами значно гірше. Кампанія виборів місцевих рад і міських, сільських та селищних голів стартувала де-факто за відсутності відповідного закону. Понад рік Верховна Рада України і президент Леонід Кучма ніяк не могли дійти згоди: на яких засадах обирати місцеві ради. Внаслідок цього спершу почалася виборча кампанія до місцевих органів влади, а потім уже ця кампанія набула остаточного законодавчого оформлення. Тому специфіка цьогорічних виборів до місцевих органів влади в Україні може вразити західного спостерігача, звиклого до усталених норм демократії. Облишимо деталі, хоча і вони часом красномовні. Найголовніше - те, що на момент початку виборчої кампанії, на момент висування кандидатів у депутати місцевих рад не було навіть достеменно відомо, за яким законом і за якою виборчою системою відбуватимуться ці вибори. Верховна Рада намагалася продублювати щодо місцевих рад (бодай на рівні областей та міст) змішану виборчу систему, тобто таку, де половину депутатів обирають за партійними списками, а половину - у мажоритарних округах. Але президент Л.Кучма кількаразово накладав вето на новий закон - у результаті вибори довелося проводити за перелицьованим старим, де політичні партії та блоки грають другорядну роль. Проте і в нього останні зміни Верховна Рада внесла вже 7 лютого 2002р., тобто тоді, коли повинні були бути сформованими виборчі комісії, і повним ходом мали йти висування кандидатів у депутати місцевих рад та на посади міських, селищних і сільських голів.
Отже, фіксуємо: Закон про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голосів зі змінами і доповненнями набув остаточного вигляду і чинності 7 лютого, за 52 дні до дати голосування. Тим часом виборча кампанія почалася за 90 днів; виборчі округи мали бути утворені за 70 днів до виборів; виборчі дільниці - за 55. Висування кандидатів до місцевих рад і на посади голів територіальних громад почалося за 60 днів до дня виборів, а їхня реєстрація - за 55. А на додачу, на думку незалежних експертів, унаслідок невизначеності принципів формування виборчих комісій на момент початку виборчої кампанії, їхнє реальне формування відбулося не у повній відповідності до букви закону. Говорити про рівність усіх учасників виборчих перегонів не випадає: перевагу у ситуації невизначеності одержали найбільш грошовиті і найбільш інформовані (внаслідок долучення до владних кіл) кандидати і політичні сили.
Існує ще одна вагома "дірка", пов'язана із законом про місцеві вибори. Про неї напередодні цих виборів неодноразово говорила український омбудсмен Н.Карпачова. Внаслідок своєї бідності значна частина населення змушена шукати заробітку за кордоном. Причому здебільшого нелегально. Але і "легальникам" не набагато легше у плані здійснення виборчого права. Вони могли взяти участь у парламентських виборах (якщо мали можливість приїхати до найближчого українського посольства чи консульства), але позбавлені можливості взяти участь у місцевих виборах. Таким чином, понад 3 млн. українських громадян, котрі змушенi шукати роботу за кордоном (майже 10% усіх виборців) позбавлені можливостi реалiзувати свої виборчi права на місцевих виборах. У деяких місцевостях Західної України кількість заробітчан перевищує 30%. Номінально місцеві вибори тут усе одно легітимні. А реально? Чи здатен ефективно керувати міський чи сільський голова, за якого віддала голоси абсолютна меншість виборців (тим більше - така меншість від кількості соціально активного населення?) Чи будуть обрані місцеві органи влади справді репрезентативними?
Ще одна проблема - відповідність списків виборців реальній кількості електорату. З часу попередніх місцевих виборів загальна кількість населення України зменшилася на мільйон з чималим гаком осіб (дані оціночні у зв'язку з відсутністю достовірних і точних підрахунків), а тим часом кількість офіційно зареєстрованих виборців зросла на 720 тис. Таке дивовижне збільшення кількості електорату також може стати підставою оскарження легітимності місцевих (і парламентських також) виборів після їхнього закінчення чи, принаймні, умотивованого скепсису щодо їхніх результатів. А ефективна діяльність що структур державного управління, що органів місцевого самоврядування на будь-яких рівнях неможлива без реальної підтримки їх більшістю населення (хоча б соціально та електорально активного населення). Тест на таку підтримку ці структури й органи проходять шляхом періодичних демократичних виборів. Реально ж в Україні такі вибори до місцевих органів влади цього року були просто унеможливлені.

Тепер можна стверджувати: мають рацію прихильники ідеї про різний час проведення виборів до місцевих органів влади та до Верховної Ради України. Бо попри економічну доцільність одночасних виборів (єдині дільничні комісії тощо), існують і певні недоліки такого поєднання. Основний недолік, на наш погляд, це домінування парламентських виборів в усьому. В інформаційному просторі, перш за все. Таким чином, виборець фактично не має змоги сконцентруватися на проблемах власного села, району чи міста. Бо щодня змушений витримувати рекламно-агітаційну атаку партій і блоків та десятків кандидатів-мажоритарників. Втім, це не означає, що місцеві вибори залишалися поза увагою виборців. Навпаки, боротьба була надзвичайно гострою. У депутати місцевих рад на Полтавщині було зареєстровано 16 тис. 705 кандидатів. Найбільший конкурс на місце депутата міської ради - 5,6 особи. На 90 депутатських місць до обласної ради претендувало 447 кандидатів. Навіть голова облдержадміністрації Євген Томін та всі його заступники прагнули стати депутатами облради. Майже без перешкод можна було стати лише депутатом сільської ради. Щодо партійності кандидатів до місцевих рад, то порівняно з 1998р. її відсоток дещо зріс. Путівки своїх партій мали 30,9% кандидатів у депутати обласної ради, 43,1% - у депутати районних рад і 46% - у депутати міських рад. Найактивнішими партіями, які делегували своїх представників до місцевих рад, були АПУ, КПУ, НДП та всі Рухи. Загалом можна констатувати, що агітаційна робота кандидатів до місцевих рад була мінімальною. Виборці змушені були вирішувати практично все безпосередньо на дільниці.
Дещо іншою була ситуація з міськими головами. Наприклад, у Полтаві гострота боротьби знялася задовго до 31 березня. Підприємець Юрій Фастовець, який, хоч і мав набагато менший, ніж у чинного міського голови Анатолія Кукоби рейтинг, змусив голову похвилюватися. Очевидно тому його просто не зареєстрували кандидатом на посаду міського голови. Виявилося, що це найдієвіший метод в арсеналі усіх передвиборчих технологій. Ніякий "PR" не потрібний. Тобто 31 березня полтавці обирали фактично з одного кандидата. Інших двох просто не доводилося сприймати серйозно. Пенсіонер Юрій Боярський, який раз на чотири роки розважається висуванням на посаду міського голови і чинний перший заступник міського голови Михайло Юхименко, висування якого є претензією на виборчу технологію з боку команди мера і нічого, крім іронії, викликати не може. Таким чином А.Кукоба мав усі шанси подолати таких "опонентів". Водночас "новелою" нинішніх полтавських виборів було одночасне висування А.Кукоби кандидатом до Верховної Ради України. І тут уже виборців на повну силу переконували не лише в доцільності поєднання двох мандатів, але й у законності такого поєднання. Наприклад, у заяві прес-служби міської ради, опублікованій у газеті "Вечірня Полтава" від 21 березня 2002р. говорилось: "Прес-служба міської ради вважає за необхідне заявити, що твердження про неможливість суміщення посади міського голови з мандатом народного депутата є відвертим обдурюванням громади, або проявом юридичної безграмотності." За цією логікою відвертим обдурюванням полтавської громади зайнявся Конституційний суд України, який 6.07.99р. постановив, що згідно з ч.2 ст.78 Конституції України міський голова не може одночасно бути народним депутатом. Тобто, цією постановою КСУ проявив "юридичну безграмотність".
Загалом, аналізуючи тенденції нинішніх місцевих виборів, слід відзначити, що більш активними стали на них бізнесмени. Причому, не як окремі особистості, а як представники певної соціальної та професійної групи. Зокрема, у Полтаві до міської ради балотувалися 12 представників Українського союзу промисловців і підприємців. Усі вони є керівниками крупних виробничих структур. У своїй кампанії вони декларували підтримку чинного міського голови та виборчого блоку "За єдину Україну". Була й інша достатньо організована група - це представники "Полтаваобленерго". Практично в кожному місті й районі вони були кандидатами до місцевих рад. Очевидно, ця бізнес-група вирішила почати впливати на владу зсередини, на відміну від ситуацій практично прямого протистояння, які іноді виникали раніше.
Інша тенденція - це практично незмінний з 1998р. арсенал передвиборної боротьби. Представники чинної влади переконували виборців у тому, що вони найкращі, їхні досягнення неперевершені і т.д. А також активно користувалися механізмом, який отримав делікатну назву "адміністративний ресурс". Фактично, основна ідеологема зводилася до "оберіть мене, щоб не було гірше". Практично неможливо було вирізнити якусь кампанію, яка б базувалася на конструктивному обговоренні з виборцями бачення майбутнього та конкретних механізмів його досягнення.
Інша характерна риса - низький рівень компетентності кандидатів до місцевих рад. Приклад: кандидат до Ленінської районної ради Полтави від блоку "Демпартія - Демсоюз" у програмі проголошував свій намір здійснювати контроль за діяльністю райдержадміністрації, якої просто в природі не існує. Загалом, програми кандидатів до місцевих рад шкутильгали відсутністю чіткого розуміння обсягу повноважень рад саме цього рівня. Тому часто можна було прочитати, що кандидат до обласної ради має намір вирішити ті питання, які належать до компетенції Верховної Ради і т.д.
Цілком очевидно, що виборці не були пасивними на цих виборах. За різними соціологічними даними, понад 70% планували прийти голосувати. На момент виходу цього матеріалу у світ, ми це вже знатимемо напевне. Як і результати нашого волевиявлення. І дуже хотілося б, щоб 1 квітня наші сльози були б лише від радісного й безтурботного сміху, а не від очікування наступного безпросвітного чотириріччя.

10 лютого 2002р. Куп'янськ Харківської області відвідали високі гості: директор Світового банку в Україні та Білорусі Лука Барбоне, голова представництва Світового банку в Україні Грегорі Єджейчак, представники Міністерства економіки та Харківської обласної держадміністрації, менеджер та координатори проекту "Голос громадськості".
Чим же викликаний цей візит у невеличке місто, розташоване за 120 км від обласного центру - Харкова (до речі, Л.Барбоне вперше відвідав українське місто, яке є нижчим рівня центру області)?
Як не дивно, але саме діяльність громадських організацій Куп'янщини викликала зацікавленість директора Світового банку. Адже, на відміну від Західної, в Східній Україні, особливо в малих містах і селищах становлення громадського суспільства відбувається надто повільно. Але коли ті невеликі за кількістю громадські організації, які створені і діють неформально, виявляють ініціативу і досягають певних результатів, мають соціально значущі здобутки, то їхня громадська активність переростає в політичну. Активісти НДО прагнуть самі брати участь у виробленні політики, прийнятті конкретних рішень, які покращать життя громади. Ідея громадських організацій висувати своїх представників до органів влади виникла саме внаслідок активізації громадського руху на Куп'янщині, який можна спостерігати останнім часом. Задовго до початку виборчих перегонів НДО "Комсомол" (Комитет созидательной молодежи) через засоби масової інформації почав розвивати ідею необхідності приходу молодіжних лідерів у місцеві органи влади, які повинні прийти на зміну тим народним обранцям, які не можуть і не прагнуть змінювати наше життя на краще.
І дійсно, хто краще молодих знає, які молодіжні проблеми існують, і як їх вирішувати? Хто краще жінок, об'єднаних у громадську організацію "Мрія", буде брати участь у розробці та реалізації тендерних програм? Замість рішень на зразок "сприяти", "розвивати", "стимулювати" без конкретних шляхів їх впровадження, Союз промисловців та підприємців вирішив безпосередньо працювати над розвитком малого і середнього бізнесу в місті, висунувши 20 кандидатів у депутати міської ради та кандидата в депутати Верховної Ради. Таку ж активність виявили НДО воїнів-інтернаціоналістів та воїнів запасу "Лазурит". Якщо ця громадська організація була єдиною, хто висунув своїх кандидатів у депутати місцевих рад на попередніх виборах 1998р., то цього року вже п'ять НДО взяли участь у виборах. Жінки-кандидати в депутати розробили загальну передвиборну програму, форми і методи агітації. Така активність жіночої організації викликала незадоволення у чинної районної влади, бо порушила їхні плани і як наслідок - стаття в місцевій газеті "Вісник Куп'янщини" під назвою "Бабський бунт".
Якщо з наявних громадських організацій регіону політично заангажованою була тільки НДЛМ (Народно-демократична ліга молоді), то вибори 2002р. активізували політичний напрямок діяльності багатьох НДО.
Під час зустрічі з міським головою, головою райдержадміністрації, лідерами громадських організацій та об'єднань Л.Барбоне цікавився, як громадськість співпрацює з владою, які результати та перспективи такої співпраці. Громадські лідери цілком справедливо вказали на те, що різні закордонні та міжнародні організації, фонди та програми націлені на співпрацю з НДО великих міст, обласних центрів, залишаючи поза увагою малі міста і села. Але демократичний розвиток держави не може здійснюватися відокремлено. Демократичні зрушення і тенденції повинні розвиватися в усіх адміністративно-територіальних одиницях країни. Інакше це будуть тільки "заходи", а не поступовий незворотний процес демократичного розвитку суспільства.
Л.Барбоне був задоволений тим, що лідери місцевих НДО висловили бажання безпосередньо відстоювати інтереси громади в органах місцевої та державної влади через висування своїх кандидатів у депутати різних рівнів.

Порушення вимог виборчого законодавства під час виборів до місцевих рад Рівненщини, з якими довелось зіткнутись у діяльності громадської юридичної приймальні, ми групуємо за суб'єктами, які допустили такі порушення. Найбільш небезпечним, на наш погляд, є порушення виборчого законодавства, яких припускались виборчі комісії, котрі покликані стежити за дотриманням вимог чинного законодавства всіма учасниками виборчого процесу. Непоодинокими є випадки, коли виборчі комісії необґрунтовано відмовляли в реєстрації кандидатам із суто політичних міркувань.

Приклад перший
Рішенням Заборольської територіальної виборчої комісії Рівненського району №19 від 19 лютого 2002р. відмовлено у реєстрації кандидатом на посаду Заборольського сільського голови, нинішньому сільському голові Валентині Солощук. Аргументація: "У виборчій програмі звинувачується районна влада, вказується на розкрадання майна членів КСП, водного і лісового фондів, але наведене не підтверджується в установленому порядку".
Ріщенням місцевого суду Рівненського району від 22 лютого 2002р. рішення Заборольської територіальної виборчої комісії визнано незаконним. Комісію зобов'язано зареєструвати В.Солощук кандидатом на посаду Заборольського сільського голови.

Приклад другий
Рішенням Рівненської районної територіальної виборчої комісії №33 від 28 лютого 2002р. відмовлено у реєстрації кандидатом у депутати Рівненськоі обласної Ради Миколі Мельнику. Аргументація: "При заповнені декларації про майно та доходи не заокруглив вказану суму доходів до гривні".
Рішенням місцевого суду Рівного від 6 березня 2002р. рішення Рівненськоії районної територіальної виборчої комісії визнано незаконним. Зобов'язано комісію зареєструвати М.Мельника кандидатом у депутати Рівненської обласної ради. Типовим явищем стало перебирання районними територіальними виборчими комісіями на себе функцій контролюючого органу стосовно до сільських територіальних(окружних) виборчих комісій, що не відповідає конструкції чинного виборчого закону. При цьому районні територіальні виборчі комісії ревізують рішення сільських територіальних (окружних ) виборчих комісій про реєстрацію кандидатів та скасовують ці рішення з підстав, не передбачених чинним законом.

Приклад третій
Рішенням Дубровицької районної територіальної виборчої комісії від 21 лютого 2002р. скасовано рішення Нівецької окружної виборчої комісії від 15 лютого 2002р. про реєстрацію кандидатом у депутати Дубровицької районної ради Геннадія Конончука.
Аргументація відсутня. Районна комісія в своєму рішенні обмежилась лише загальною відсилкою: "У зв'язку із недотриманням вимог п.2 ст.27 Закону України "Про вибори депутатів місцевичх рад…".
Рішенням місцевого суду Дубровицького району від 24 лютого 2002р. рішення районної територіальної виборчої комісїї визнано незаконним. Зобов'язано комісію зареєструвати Г.Конончука кандидатом у депутати Дубровицької районної ради.

Приклад четвертий
Рішенням Рівненської районної територіальної виборчої комісії №45 від 5 березня 2002р. скасовано рішення №2 від 20 лютого 2002р. Шубківської сільської територіальної (окружної) виборчої комісії про реєстрацію кандидатом у депутати до Рівненської районної ради у Шубківському виборчому окрузі. Євстафія Яремчука. Питання про скасування реєстрації районною комісією слухалось таємно, без повідомлення кандидата про це. Після ухвалення постанови про скасування рішення про реєстрацію кандидатом у депутати районної ради Є.Яремчука голова районної територіальної виборчої комісії Мирослава Баркар протягом тижня не повідомляла кандидата про скасування рішення окружної виборчої комісії про його реєстрацію, не надсилала йому копії постанови. У зв'язку з цим кандидат у депутати пропустив триденний строк для оскарження незаконної постанови районної територіальної виборчої комісії до суду. Поновленню він не підлягає.
Кандидат подав на ім'я прокурора Рівного заяву про вчинення відносно кандидата у депутати злочину, передбаченого ч.2 ст.157 Кримінального кодексу України (перешкоджання шляхом обману вільному здійсненню права бути обраним, вчинене членом виборчої комісії).

Приклад п'ятий
Заступник голови Острозької районної державної адміністрації (сам кандидат у депутати до Рівненської обласної ради) Василь Дума влаштував "співбесіди" з кандидатами на голову Оженинської сільської ради, переконуючи їх зняти свої кандидатури на користь чинного сільського голови, якого підтримує, за словами В.Думи, райадміністрація.
Кандидати на голову Оженинської сільської ради попередили В.Думу про недопустимість тиску стосовно вільного волевиявлення громадян. Для забезпечення чесних та прозорих виборів на Рівненщині було створено коаліцію громадських організацій "Захисти свій вибір". Члени коаліції провели понад 30 семінарів та інших заходів стосовно просвіти виборців. А на базі Волинського ресурсного центру діє громадська приймальня з питань порушення виборчого законодавства, консультації в якій надає адвокат Віктор Кур'ята, що з початку виборчої кампанії вже виграв 3 судові справи за фактами порушення виборчого права.

На Донеччині найбільш активним був, звичайно, блок "За єдину Україну!". У списках кандидатів у депутати місцевих рад не було засилля прихильників блоку "За єдину Україну!", але місцеві вибори проходили "під патронатом" саме цього блоку, при щільній опіці владних структур, а значить - результат майже передбачуваний...
Донеччина має всі підстави претендувати на пальму першості і з політичної активності безробітних та пенсіонерів. Такої їхньої кількості в ради всіх рівнів у Донбасі не балотувалося ніколи. Крім них, у місцеві ради хотіли потрапити вихователі дитячих садків і вчителі, інженери і підприємці, військові і медичні працівники. Щоправда, за кілька тижнів до дня виборів частина з них "чомусь" починала знімати свої кандидатури…

Як будеш з правдою кохатись, то не будеш і паном зватись
Стрижнем своєї агітаційної кампанії багато кандидатів зробили агітацію проти інших під девізом: "Свою агітку не наклею, так чужу зірву!". І місто, і Донецька область нагадують поле паперової битви, головними жертвами якої стали стіни і під'їзди, стовпи і забори, вулиці, по яких вітер ганяє агітки. З наближенням виборів агітаційне розклеювання ставало більш агресивним - листівки партій лягали не поруч, а перша на другу, на сусідньому стовпі - друга на першу і т.д. Утім, паперова війна мала і приємну для частини виборців сторону - на розклеюванні вони заробили від 20 до 80 грн. за день. Не обійшлося і без курйозів. Так, один з агітаторів "перепродав" кілька кілограмів своїх агіток школярам, а ті здали листівки в макулатуру.
Про відключення електроенергії в залі перед виступом "не нашого" кандидата, публікації "компромату" у підконтрольній місцевій пресі, фальшиві брошури вже усі знають. І хоча "присвячували" такі випади, як правило, кандидатам у депутати Верховної Ради, вони мали явно дуплетну ціль - нашкодити небажаним кандидатам і в місцеві ради.
Містом ширилися чутки, що безробітні кандидати в депутати і численні самовисуванці на Донеччині висунулися з умовою вчасно "засунутися", тобто раптом зняти свою кандидатуру. Після чого в списках залишався тільки кандидат від блоку, що користується підтримкою влади.
Співробітників підприємств керівники змушували відкріплюватися за місцем проживання і голосувати за місцем роботи. І керівників підприємства теж змушували. Хто? Ті, кого керівник послухає.
Можливо, це тільки чутки, адже, примушуючи людей, протоколів не ведуть. А люди все ж таки кажуть…
Добре видно тенденцію - від блоку "За єдину Україну!" балотуються директори успішних підприємств.
Наприклад, кандидатами в депутати Верховної Ради від виборчого блоку "За єдину Україну!" стали відомі в Україні президент групи "Норд" Валентин Ландик і генеральний директор Маріупольського металургійного комбінату Володимир Бойко. У Донецьку міську раду від блоку "За єдину Україну!" балотується директор ЗАТ "Сармат" Станіслав Мельник. На цих підприємствах трудяться десятки тисяч працівників, що, швидше за все, віддали голоси за своїх керівників. Хоча б тому, що мають сьогодні непогану роботу.
У другій половині березня у Донецькій пресі з'явилися два звернення. У першому група народних і заслужених артистів України, жителів Донецька закликала земляків проголосувати на виборах міського голови за кандидатуру Олександра Лук'янченка. В іншому представники творчих союзів регіону пропонували донеччанам підтримати на парламентських виборах кандидатуру Володимира Рибака. Немає нічого поганого в тому, що діячі культури підтримують нинішнього міського голову В.Рибака на виборах у Верховну Раду, а його першого заступника О.Лук'янченка - на виборах міського голови. Нюанс лише в тім, що при цьому обов'язково згадують блок "За єдину Україну!".
Агітаційний натиск блоку "За єдину Україну!" у ЗМІ Донбасу очевидний. Розширюючи охоплення потенційних виборців, обласний штаб блоку в лютому-березні підписав т. зв. "соціальні контракти" з низкою громадських організацій (серед яких "афганці", чорнобильці, шахтарі-інваліди), а також із профспілками та молоддю області.
Обнародування в місцевих ЗМІ схожих, як близнюки, програм кандидатів відбивало суспільні інтереси лише декларативно. Кандидати в депутати виглядали наївно, коли обіцяли у своїх програмах щось на зразок "поліпшення інвестиційного клімату в регіоні", прекрасно знаючи, що люди в провінційній Україні стурбовані проблемою виживання.

Мужича правда колюча, а панська на всі боки гнуча
Одна з "політичних" проблем місцевих виборів полягала в тому, що виборчі комісії підозріло часто приймали рішення про скасування реєстрації тих чи інших кандидатів і блоків, порушуючи закон.
Так, за даними Донецької обласної організації Комітету виборців України, на початку березня Харцизька територіальнаю виборча комісія прийняла 15 відмов у реєстрації кандидатів без відповідного рішення суду. Наприклад, рішення про реєстрацію кандидата на посаду Харцизького міського голови Р.Редька було відмінено на підставі "надання кандидатом свідомо неправдивої інформації" про місце свого проживання. Суд, куди звернувся кандидат, визнав, що ТВК перевищила свої повноваження. Рішення ТВК було відмінене.
Наприкінці лютого Старобешевська окружна виборча комісія відмовила в реєстрації голові районної організації партії "Солідарність" О.Федорову. Відмову мотивовано тим, що кандидат "недостатньо добре знає свою програму". Схожа ситуація з реєстрацією була зафіксована й у Петровській окружній виборчій комісії Старобешевського району. Після звернення представників блоку "Наша Україна" територіальна виборча комісія зобов'язала свої окружні виборчі комісії зареєструвати кандидатів від блоку.
Виборча комісія в Київському районі Донецька відмовила в реєстрації для участі в місцевих виборах виборчому блоку "Наша Україна" через відсутність у документах, поданих блоком для реєстрації, печаток районних партійних організацій блоку, зведень про кількісний склад, а також якість підписів представників блоку. Київський місцевий райсуд Донецька визнав дії ТВК неправомірними, а підстави, на яких районна ТВК відмовила в реєстрації блоку, несуттєвими, і скасував рішення комісії.
Представники виборчих блоків, що мали проблеми з реєстрацією своїх кандидатів, звинувачували місцеві виборчі комісії в професійній некомпетентності та політичній заангажованості.
Агентство УНІАН нещодавно цитувало один із лютневих номерів британської газети "Financial Times": "Є багато причин стрімкого економічного росту в Україні, але найголовніша - це надзвичайне вміння українців пристосовуватися до складних обставин."
Що ж, будемо вірити, що українці пристосуються і до наслідків нинішніх виборів.

Саме місцеві вибори (хоча часто виборці, можливо, і недооцінюють їхнього значення) є гарантом становлення ефективного місцевого самоврядування та запорукою демократизації суспільства. І хоча розвиток місцевого самоврядування в Київському регіоні базується на відповідних європейських стандартах, не можна сказати, що ці стандарти повністю були взяті за основу передвиборчих перегонів. Варто відзначити, що вибори до місцевих рад мали ряд відмінностей, порівнюючи з виборами до Верховної Ради. Так, у Києві за даними моніторингу найбільше бажання поборотися за місцеві виборчі округи виявили виборчі блоки "Єдність", "Наша Україна", "Блок Юлії Тимошенко" та партія СДПУ(о). І якщо блок "Єдність" фактично є "партією влади" Київського регіону, а рухівці, що входять до "Нашої України", добре представлені в Київській раді, то для СДПУ(о) збільшення впливів на перебіг київських подій уже давно є програмою-максимум. Це ще один доказ того, що політичні партії та їхні блоки готові брати на себе владу і політичну відповідальність як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні. Якщо взяти для прикладу кілька київських місцевих округів, куди входять мікрорайони Академмістечко та Біличі, то і тут можна простежити ж сталу тенденцію висування, що й у всьому місті в цілому. Так, за місце депутата Святошинської районної ради Києва №55 боровся член СДПУ(о), заступник голови правління Міжнародного благодійного фонду "Добробут" Олександр Герасименко. Андрій Сухоставець, голова Асоціації муніципального розвитку, висувався кандидатом до Київради від виборчого блоку "Наша Україна". Також балотувався до Київради від "Блоку Юлії Тимошенко" письменник і публіцист, доктор фізико-математичних наук, професор Максим Стріха.
Хоча було і декілька умовно-безпартійних кандидатів, як кандидат у депутати Київської міської ради від виборчого округу №61, перший заступник директора науково-дослідного фінансового інституту при Мінфіні України, доктор економічних наук, заслужений економіст України Василь Кравченко та кандидат до Київської міської Ради Олеся Товтрівська (інформація про яку у виборчий листівці обмежувалась набором ефективних закликів до виборця на кшталт: "Перед Богом ми всі рівні і перед законом маємо бути усі рівні - від простої людини до президента" чи "Співвітчизники! Брати і сестри! Люди з душею і серцем! Україна та народ варті кращої долі!"). Але схоже, що Л.Товтрівська так поспішала до Київради, що не встигла сама прочитати написане у листівці, де слово Україна було означено як "Укрїна".

Чинники впливу на вибори
Одним із найвагоміших чинників адміністративного впливу на нинішні вибори є зміни виборчих округів. В Київській області змінилися центри 4-х округів, причому всі ці зміни пов'язані з намаганням влади збільшити адміністративний вплив на вибори депутатів за мажоритарними округами. Наприклад, центр округу №94 перемістився з Василькова до Обухова. В цьому окрузі знову балотувалася у народні депутати України дружина голови Київської обласної державної адміністрації Тетяна Засуха. Центр округу №95 перемістився із Києва до Ірпеня, де балотувався Петро Мельник (НДП), ректор Податкової академії, яка знаходиться в тому ж Ірпені. Окружні виборчі комісії формувалися з формальним дотриманням норм законодавства, але цей процес відбувався в складних умовах - окремі політичні сили не дотримувалися норм подання представників у комісії, посадові особи втручалися в процес формування окружкомів, прозорості майже не було. В багатьох випадках процес подання кандидатур до виборчих комісії відбувався в умовах закритості. Місцеві осередки партій часто відмовлялися надавати спостерігачам дані про осіб, котрих вони пропонують в ОВК. Найбільш розповсюдженими проявами впливу зміни округів були такі. По-перше, "ускладнення життя" чинному депутату, який не подобається місцевій владі, шляхом вилучення з округу тієї частини, де він користується найбільшою підтримкою, або приєднання до округу місцевостей, що мають сумнівні соціально-економічні показники. По-друге, "полегшення життя" кандидату, котрого підтримує влада, за допомогою тих же методів, використаних навпаки. По-третє, перенос центрів виборчих округів у населені пункти, де влада має найбільший адміністративний вплив. Однією з причин, що негативно впливала на загальний стан організації виборчого процесу на місцевому рівні, була проблема формування як загального складу виборчих комісій, так і їхнього керівництва. На думку експертів, вертикальний принцип формування виборчих комісій та обрання керівництва цих органів має на меті створити більш незалежні органи, які мають організовувати місцеві вибори. Інші ж стоять на тій позиції, що проведення виборів загалом та формування комісій зокрема підлягають вирішенню виключно органами місцевого самоврядування, тому формування територіальних комісій Центральною виборчою комісією суперечить природі самоврядування. Та найголовнішим є те, на чому, зрештою, й наголошували експерти: має бути передбачена однакова правова регламентація порядку голосування та визначення результатів виборів, оскільки, як відомо, чинний закон про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів у цій частині не був повністю узгоджений з законом про вибори народних депутатів, зокрема, у частині голосування, підрахунку голосів, звітності тощо.

Приховані кошти як механізм виборчої кампанії
Офіційно зазначені обсяги витрат на проведення виборчої кампанії можуть не відповідати дійсності, оскільки вони часто не відображають реальної вартості кампанії. На додаток до офіційно асигнованого фінансування заходів, пов'язаних з організацією та проведенням виборчої кампанії з національного бюджету, виборче законодавство забезпечує політичні партії, блоки та незалежних кандидатів послугами, які надають державні установи та органи влади і котрі не включені до списку витрат кампанії. У той час, коли закон не робить розбіжності між політичними партіями та кандидатами, місцева влада має змогу на свій розсуд вибирати партію або кандидата чи то через "рекомендацію" з боку вищих органів влади, чи на підставі негласної угоди між місцевими чиновниками. У кожному з цих випадків партія чи кандидат відчуває привілейоване ставлення до себе, оскільки місцеві адміністрації, державні ЗМІ, директори державних підприємств та бюджетних організацій роблять усе залежне від них, щоб технічно забезпечити кампанію, організувати мітинги та забезпечити надання великого набору інших передвиборчих послуг. Зовсім інше ставлення до "чужих" політичних партій чи кандидатів, яким довелося докласти значно більших зусиль та коштів для досягнення такого ж результату.

Інформаційно-аналітична система "Вибори"
Ще одною відмінністю порівняно з місцевими виборами 1998р. стала новітня комп'ютерна система, покликана обслуговувати різні етапи цих виборів з виборами до місцевих рад включно. Метою створення єдиної інформаційно-аналітичної системи "Вибори" є забезпечення оперативності та достовірності збору, високої надійності обробки і збереження інформації на всіх етапах виборчих кампаній, визначених Конституцією та законами України, використовуючи у виборчих процесах найсучасніші комп'ютерні і виборчі технології. З введенням у дію цієї системи вибори, принаймні теоретично, мають стати більш об'єктивними, менш підвладними фальсифікаціям та іншим суб'єктивним чинникам. Проте не варто поспішати з висновками. У дійсності все може бути зовсім навпаки, адже всі добре пам'ятають, до чого призвели на перших порах подібні ілюзії в сфері торгівлі, коли спритні ділки замість обманювати покупців самим передоручили цю місію зміненим програмам електронно-касових апаратів. Адже комп'ютерні системи лише слухняно виконують закладені завдання. Очевидно, що тут, як у торгівлі, так і в політиці, потрібен ефективний контроль не стільки за виконавцями (електронними чи ні - інша справа), а й за особами, котрі віддають накази та приймають рішення.

Вибори - 2002 як загальмований стрибок
Попри все, за всіма ознаками місцеві вибори 2002р. пройшли за новим сценарієм, що дозволить краще відобразити політичне волевиявлення громадян та обрати більш політично відповідальні місцеві ради. До місцевих рад хоча б частково повинно прийти нове покоління політичних менеджерів, позбавлене вад бюрократичної номенклатури і тіньового бізнесу. На сценарій проходження місцевих виборів 2002р. суттєво вплинула соціально-економічна ситуація в українському суспільстві. Сьогодні для багатьох виборців стало очевидно, що подальше існування номенклатурної економіки може означати для України тільки послаблення її позицій всередині держави і поза її межами. І парламентські, і місцеві вибори 2002р. мають серед інших вирішити питання, чи Україні й далі розвиватися шляхом номенклатурного капіталізму, чи вона матиме шанс, врешті-решт, перейти, як свого часу Польща, Чехія чи Угорщина, до сучасної європейської моделі суспільного розвитку. Це цілком реальна перспектива для України, оскільки за рівнем суспільно-політичної свідомості громадян та рівнем їхньої самоорганізації вона вже досягла рівня країн Центральної і Східної Європи початку 90-х років. Крім цього, досвід ринкової економіки та високого соціального захисту громадян, який продемонстрував Кабінет Міністрів на чолі з Віктором Ющенком до його відставки 26 квітня 2001р., вказують на те, що в Україні існують не тільки певні об'єктивні, але й і суб'єктивні передумови для переходу до європейської моделі суспільного розвитку. Парламент ще не зібрався, але його вже можуть розігнати Згідно з чинним законодавством Центрвиборчком має кілька тижнів після завершення виборів, щоб визнати повноваження Верховної Ради. Якщо комісія підтвердить право депутатів на законотворчість, перше сесійне засідання відбудеться в травні. Але вже зараз у навколополітичних колах бродить інформація щодо кількох можливих сценаріїв нейтралізації законодавчого органу. Один із них - визнання виборів недійсними, зважаючи на велику кількість порушень та фальсифікацій. Хоча порушення та фальсифікації стосуються переважно опозиційних чи, принаймні, "не своїх" партій, блоків та окремих кандидатів, проте в разі їх виявлення це дуже зручний привід для визнання тієї ж "не своєї" ВР недійсною. Інша модель розпуску ВР будується вже традиційно, як і після виборів 1998р., "на недієздатності" ВР. За цього варіанту подій частина депутатів відмовляється реєструватися протягом місяця, на підставі чого глава держави розпускає один парламент і вводить на час виборів іншого пряме президентське правління. Зважаючи на ті складні обставини, котрі склалися наразі у виконавчої влади всередині країни і за рубежем, подібні сценарії розвитку подій є, на жаль, вельми вірогідними.

Значення місцевих виборів 2002р.
Очевидно, що місцеві вибори 2002р. матимуть історичне значення для розвитку місцевого самоврядування, зміцнення дієздатності держави, формування нової політичної і соціально-економічної системи в Україні. Але якщо "команда влади" всупереч Конституції не дає розвиватися місцевому самоврядуванню, то вона неминуче працює на занепад держави. Тому, коли ця "команда" намагається законсервувати стан "летаргічного сну" у суспільстві, який чиновники називають "злагодою", то це може викликати лише іронію. Бо для того, аби рухатись уперед, якісно змінювати українське суспільство, необхідно піднімати його соціальну температуру та включати у цей процес різноманітні його складові. А це можливо лише при реформуванні місцевих виборів та посиленні політичної відповідальності партій у сфері місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування розвиває високі альтруїстичні почуття, привчає населення до самодіяльності, до правильної, критичної оцінки явищ економічного та політичного життя, усвідомлення тісної залежності та глибокої солідарності суспільних і державних інтересів. Сьогодні інакше ніж через місцеві вибори на партійній основі це зробити неможливо. Вкотре переконуємось, що очевидні і давно відомі постулати цивілізованого розвитку вступають у протиріччя з інтересами "команди влади", яка продовжує тримати народ у стані політичної невизначеності та безправ'я. В Україні на місцевих виборах 2002р. (як і 1994 та 1998рр.) по-справжньому брала участь одна партія - "партія влади". Решта партій служила її тлом, незалежно від їхніх намірів. Тому об'єктивно назріло питання про формування крупних політичних партій та їхніх об'єднань для участі не тільки у парламентських, але й у місцевих виборах. Практика безпартійних виборів або "виборів без політичного вибору", яка панувала на місцевих виборах 2002, 1994 та 1998 років, привела демократичну громадськість до глибокого розуміння необхідності змін правил політичної гри. Чинне законодавство про місцеві вибори задовольняє лише місцеву бюрократичну номенклатуру, яка використовує адміністративні, фінансові та інші ресурси для збереження свого привілейованого становища і монополії на місцеву владу. Тому основним завданням демократичної громадськості є боротьба за зміни законодавства про місцеві вибори на основі утвердження засад політичної відповідальності депутатської більшості, сформованої політичними партіями та виборчими блоками. Конкретно концепція політичної відповідальності місцевих рад уже сьогодні може бути реалізована у діяльності міських рад міст обласного підпорядкування, де існують для цього відповідні умови. Ось чому зміни виборчого законодавства повинні торкатися саме цієї ланки органів місцевого самоврядування. Реформування законодавства про місцеві вибори повинно торкатись висування виключно партіями (виборчими блоками) кандидатів у депутати міських рад міст обласного значення, причому, у кількості, необхідній для формування депутатської більшості. Очевидно, що йдеться про державно-політичний експеримент, який мав би дати важливий матеріал для узагальнень. Адже рано чи пізно, але пропорційні вибори або інший спосіб партизації місцевих виборів буде застосований, оскільки у цьому є об'єктивна необхідність. Одне можна сказати точно: завершується час необмеженого панування бюрократичної номенклатури. Історично вона себе зжила, і тепер їй треба з гідністю зійти з історичної арени, поступившись місцем політичним партіям парламентського типу. І чим швидше це вона зробить, тим кращим буде її морально-політичне становище. Але не варто забувати, що це наша, комуністичної закваски номенклатура, яку історія, як виявилось, мало чому навчила. Тому від неї можна очікувати чого завгодно.

Після...післямова
Найпесимістичніший висновок з останніх виборів - вони можуть бути визнані недійсними, і це означає, що зусилля гравців виборних перегонів можуть бути даремними. Проте, як це не парадоксально звучить, для суспільства вибори матимуть користь і в цьому випадку. Адже ті зміни, котрі відбулися в самому процесі виборів - 2002, скасуванням результатів не відмінити. Особливо це стосується місцевих виборів. Експеримент із виявлення справжніх уподобань та прагнень місцевих громад, а значить і суспільства, відбувся. Стан суспільства змінено і змінено незворотно. В разі ж визнання результатів недійсними, треба вважати ці вибори непоганим суспільними тренінгом у реальних умовах. Громадянське суспільство визріває, і ніхто не в силах зупинити цей процес. Кожні вибори (зокрема, позачергові та визнані недійсними) наближають час становлення громадянського суспільства в Україні. А це вселяє оптимізм...

До виборів більшість мешканців Дніпропетровщини ставилася негативно, але разом з тим більше половини електорату на вибори збиралися прийти, як кажуть, за будь-якої погоди. Згідно з результатами опитування в Дніпропетровській області, позитивно до виборів ставилися 44% дніпропетровців, у той час як 41% виявляли до виборів повну байдужість, а 15% ставилися до процесу волевиявлення негативно. Взагалі не збиралися іди до виборчих дільниць 10,8%. Головна причина - у недовірі до депутатів та виборів взагалі. Згідно з опитуванням, дніпропетровські виборці вважають місцеві ради слабкими і неефективними у вирішенні найважливіших проблем міста та області. Більше вірять головній верхівці міста, а також депутатам вищих рівнів. Немає секрету в тому, чим відрізняються народні обранці, які займуть місце в Києві і депутати обласних, міських, районних та сільських рад. Їхня діяльність не викликає такої уваги у ЗМІ, та й за соціологічними опитуваннями, власного депутата місцевої ради, на відміну від парламенту, може назвати в середньому лише третина мешканців міста. Взагалі, як свідчить досвід минулої сесії, а також склад кандидатів на виборах цього року, як обласна так і місцева рада Дніпропетровщини не є політичними органами і не містять великих фракцій та об'єднань. Існують депутатські групи "за інтересами" або "створені під конкретну особу". За даними та прогнозами тих же обласних експертів, до місцевої ради увійдуть, як правило, не професійні політики, а лікарі, бізнесмени, вчителі, чиновники, які є цілком залежними від адміністративної вертикалі, що, в свою чергу, не дозволить їм проводити самостійну політику. Але проведення виборів до місцевих рад на пропорційній основі значно підвищило роль політичних партій та громадських організацій. З огляду на це і відмінності у складі рад, напевно, матимуть місце. Основна відмінність виборів у Дніпропетровській області в тому, що програми майбутніх депутатів місцевих рад більш спрямовані на вирішення конкретних проблем свого району чи міста. Але програми програмами, а насправді, що б не обіцяв кандидат у місцевий орган влади, його можливості після виборів виявляються досить обмеженими. Реально, що-небудь зробити з обіцяного (відремонтувати дорогу, школу, лікарню, провести телефон, воду, газ - найтиповіші положення програм) можуть лише ті, хто має доступ до розподілу бюджетних ресурсів або власні кошти. Отже більшість програм, хоч і досить "приземлених", уже скоро виявляться майже нездійсненними. А використання адмінресурсу під час кампанії все ж-таки було. За свідченням Комітету виборців України під час багатьох засідань чиновники місцевих органів влади дозволяли собі висловлювати пряму підтримку або її відсутність тим або іншим партіям і можливим кандидатам в округах. Паралельно цьому в органах виконавчої влади і місцевого самоврядування відбувалися значні кадрові зміни, пов'язані з виборами. З одного боку, це зумовлено бажанням зміцнити виконавчу вертикаль досвідченими і перевіреними на виборах людьми, з іншого боку - завбачливістю: чиновники, що мали намір балотуватися на виборах, почали передавати свої посади надійним кадрам, завдяки чому залишилася можливість зберегти власний вплив на підконтрольні їм сфери. Дніпропетровський губернатор Микола Швець, обраний і зареєстрований депутатом обласної ради, виступив у місцевій пресі з роз'ясненням позиції щодо свого суміщення двох посад. Очевидно, він це зробив, прагнучи розвіяти чутки про те, що він хоче зайняти ще і крісло голови облради. Голова обласної адміністрації заявив, що "нікому не давав приводу" розцінювати його депутатський мандат "як спробу поєднати в одній особі керівництво обласної виконавчої і представницької влади". Цікавим також є те, як обласна державна адміністрація підготувала пропозиції до Центральної виборчої комісії щодо меж виборчих округів. За інформацією, що стала відома Комітету виборців України, пропонувалося змінити територіально приблизно третину існуючих округів. Аргументовано це зміною демографічної ситуації в регіоні. Проте, за наявною інформацією, мета таких змін часто полягала в "роздрібненні" базових округів опозиційних кандидатів. Іншою причиною зміни меж округів іноді був намір об'єднати в межах одного округу окремий район із метою концентрації адмінресурсу для підтримки одного й того ж кандидата. Які вимоги до створення округів повинна була продиктувати логіка? Округи повинні бути максимально однаковими за численністю населення та бути максимально компактними щодо території та можливості збігатися з адміністративним розподілом хоча б з погляду організації та можливості контролю за дотриманням законності і припинення можливих порушень. Привертає увагу факт, знайомий ще з радянських часів. У особливо великих містах межі округів не збігаються з межами міських районів. Тепер про самому конфігурацію округів. Дуже важко знайти логічне пояснення тому, що, наприклад, Дніпродзержинськ виявився розділеним між двома округами (№29 і №30), і при цьому жоден з цих округів не є суто міським, а містить у собі прилеглі до міста і не малі території - від одного району до трьох. Швидше за усе, ніякого ганебного наміру при формуванні округів не було. Просто, за звичкою, "зварганили" нашвидкоруч. А може все ж таки намір був?
Які ж основні порушення виборчого законодавства під час місцевої виборчої кампанії?

1. За даними Комітету виборців України в Дніпропетровській області переважали порушення фундаментальних політичних прав і свобод людини (примус до вступу в партії, примусовий збір засобів на виборчу кампанію). Приблизно одна десята частина зафіксованих порушень пов'язана з примусовим притягненням членів у ряди деяких політичних партій. А зберігання тенденції до використання такої малоефективної, з погляду кінцевого результату, форми передвиборної боротьби свідчить про те, що напередодні офіційного старту виборчої кампанії місцеві політичні еліти активно займалися власним позиціонуванням в очах центрального керівництва. Адже звітність про космічні показники росту кількості членів є для керівників місцевих організацій деяких політичних партій засобом зберігання своїх посад і підвищення авторитету в очах центрального керівництва напередодні виборів.

2. Тиск на опозиційні політичні сили і незалежні ЗМІ простежити вдавалося також далеко не завжди. Проте 7% зафіксованих порушень були пов'язані з таким тиском. Найбільша їхня частка (27%) припадає на ЗМІ. Спектр політичних партій, на які в тій або іншій формі натискали, також є достатньо широким. У цьому випадку спостерігаласяся абсолютна залежність від сугубо регіональних особливостей: адміністративний тиск здійснювали як опозиційні, так і відверто пропрезидентські партії. Серед політичних партій найбільш суттєвим обмеженням піддавалися СДПУ(о), СПУ і "Батьківщина". Примусовий збір засобів на передвиборну кампанію досягав 3% від загальної кількості порушень. Власне, зафіксовані тільки одиночні порушення такого типу. Можна додати, що фіксувати, а тим більше підтвердити подібні порушення найважче. Джерелом тиску, як правило, був місцевий адміністративний ресурс; зафіксовані також нечисленні випадки анонімного тиску (погрози, побиття і т.п.).

3. Найбільшу частку в структурі зафіксованих порушень (34%) становить підкуп виборців шляхом надання їм товарів і послуг безкоштовно або за зниженими цінами. У Нікополі під час акції "Осіння красуня" присутні представники партії "Яблуко" роздавали подарунки. "Демсоюз" організував безкоштовну передплату газет для інтелектуальної еліти Кривого Рогу. У військове містечко Гвардійське приїжджали представники об'єднання "Жінки за майбутнє". Вони проводили агітацію серед жінок, що мають військові звання, заодно вручаючи їм косметичні набори.

4. Значну частку серед зафіксованих порушень становить використання службового положення в підтримку тієї або іншої політичної сили (примус до вступу у визначену партію, а також примусовий збір засобів на виборчу кампанію розглядалися окремо). Їхній рівень досягає 29%. Більшість порушень такого типу чинили представники державної і місцевої влади, інші - керівники об'єднань, підприємств, організацій.

5. Поширення анонімної і наклепницької інформації становить 5%. За тиждень до дня голосування спостерігали незначну кількість порушень такого типу. Застосування ж "чорного піару", тобто викидів компромату, є більш характерним для останніх днів передвиборної кампанії. Об'єктивно будь-яка критична публікація певною мірою завдавала морального збитку. Після чого найбільш дошкульні герої нарисів потребували солідної матеріальної "винагороди" замість побляклого іміджу. А ЗМІ намагалися усе робити без зайвого галасу і …участі адвокатів. І тільки коли " смажений півень клюнув ", тобто за наявності рішення суду, залучали захисників і дружні видання.
Єдина, напевно, особливість Дніпропетровської області, - це колосальні, навіть за європейськими мірками, розміри, виставлені до оплати моральних збитків. Якщо на Вінниччині за минулий рік місцеві ЗМІ одержали позови на загальну суму в 200 тис. грн., то на Дніпропетровщині - близько 10 млн. грн. І таке коїться не тільки перед виборами…

Історична скалка
Попередньому складові черкаської міськради судилося "прогриміти" на всю Україну. Після президентських виборів саме на них було покладено нелегке, але "почесне" завдання усунути з посади черкаського мера Володимира Олійника. Двічі в 1999 - 2000рр. через випадковий збіг обставин ці спроби зривалися. У журналістських колах і досі сперечаються щодо розміру сум, якими "віддячували" за "громадянську позицію" депутатів. Напевне, з того часу в Черкасах добре зрозуміли, що служити народові - не лише почесний обов'язок, але й непоганий спосіб покращити своє матеріальне становище...

"Обери мене. Я - майбутнє твоє!"
Пертурбації навколо черкаської кампанії до міської ради розпочалися з моменту формування міської виборчої комісії. Опоненти міського голови Черкас одразу звинуватили мера в тому, що він разом з підконтрольною йому більшістю депутатів сформував міську виборчу комісію "імені Олійника". Річ у тім, що переважна більшість членів комісії здавна відомі своїми приятельськими стосунками з В.Олійником. А неписане правило "імені товариша Сталіна" щодо того, хто рахуватиме голоси на виборах, в Україні скасують іще не скоро, якщо взагалі скасують.
Кількісний склад міськради - 60 осіб. Відповідно, на 60 міських виборчих дільницях зареєстровано 640 претендентів на здобуття мандата міського депутата. Статистика кандидатів: 183 претенденти висунуто на зборах виборців за місцем проживання кандидата або його трудової діяльності; 48 кандидатів обрали для себе шлях самовисування; 300 осіб запропонували місцеві осередки політичних партій і блоків (лідерами серед партій-"висувачів" є комуністи, "Наша Україна", соціал-демократи та соціалісти), 109 делегували громадські організації Черкащини. Цікаво, що з 60 депутатів міськради минулого скликання знову балотуються 50 осіб.

Народ "безмолвствуєт"?
Хвиля наочної, радійної, телевізійної, газетної та усіх інших форм агітації в Черкасах з початку березня перетнула всі розумні межі. Місцеві телеканали майже повністю продали свій ефірний час кандидатам у народні депутати. Уявити собі нормальну людину, котра упродовж декількох годин дивиться на нескінченну "осанну" кандидатам у народні депутати, неможливо. А всі місцеві канали в прайм-тайм (з 18:00 до 21:00) упродовж останнього місяця слугували виключно сценою для кандидатів. Схожа картина в друкованих ЗМІ. Лише газета міської ради "Місто" певну частину своєї газетної площі віддавала кандидатам до міськради. Але, звісно, лише представникам міської влади або бізнесменам. Нестача інформації в ЗМІ про місцевих кандидатів компенсувалася за рахунок т. зв. "настінної" агітації. Всім учасникам перегонів запропонували використовувати спеціальні стенди та тумби. Щоправда, кількість передвиборчих стендів та тумб на 308-тисячне місто була дуже незначною. Тому кандидати клеїли свої програми на магазинах, стовпах, парканах, що викликало справедливе обурення багатьох жителів міста. Саме "настінна" агітація стала приводом до численних скарг в обласну виборчу комісію. Її голова Галина Олексенко відзначала, що конкуренти постійно скаржились на відсутність вихідних даних на агітаційних матеріалах суперників. Це порушення було найбільш поширеним.

Бізнесова аксіома
Активність місцевих бізнесменів, котрі поринули в передвиборчу боротьбу за міські мандати, порівняно з виборами 1998р. була безпрецедентною. У середньому, кожним шостим кандидатом балотувався представник малого, середнього та великого бізнесу. Директори ринків, приватні підприємці, директори різноманітних комерційних фірм, директори товариств з обмеженою відповідальністю, генеральні директори…
Риторичне запитання про цілі, яких бажали досягнути бізнесмени, отримавши депутатське посвідчення, має таку ж риторичну відповідь - депутат має безпосередню можливість спілкування з міською владою, майже безпроблемний доступ до будь-якого кабінету виконкому. А маючи доступ до владних "тіл", можна доволі швидко вирішувати проблеми власного підприємства. З досвіду тих бізнесменів, які чотири роки пропрацювали в попередньому складі міської ради, неозброєним оком було видно, що їх понад усе цікавили власні комерційні питання. Але всяке буває...є ж і винятки із правил.

А що в партері?
Пересічні громадяни, або, як модно нині говорити, - електорат виснажений передвиборчими перегонами так само, як і безпосередні учасники кампанії. У Черкасах зараз, як і в усій Україні, про таке поняття як аналіз передвиборчої кампанії забули взагалі. За березень у черкаських періодичних виданнях не з'явилося жодного незаангажованого матеріалу(!), в якому було б здійснено спробу всебічно проаналізувати ситуацію бодай в якомусь депутатському окрузі, виокремити тенденцію на виборах до міської ради, визначити сильні та слабкі сторони пропонованих кандидатами передвиборчих програм. Обираючи між журналістським обов'язком і можливістю заробити, журналісти віддавали перевагу останньому. Люди отримували інформацію про міських кандидатів виключно з витворів "настінної" агітації, і, переважно, робили свій вибір 31 березня навмання - хто більше сподобався виборцеві наочно, той і отримав мандат. Тому, безперечно, в наступному складі черкаської міськради випадкових людей буде не менше, ніж у тому, котрий склав свої повноваження.

Виглядаючи із-за лаштунків
1998р. у Черкасах проголосувало 62-63% виборців. Цього разу показник був близько 58-60% у містах та 65-68% у селах. Про можливі фальсифікації під час голосування сьогодні кажуть багато. Мало хто вірить у прозорість процедури підрахунку голосів. Тому, напевне, все буде "заєдісь"? Чи не так?