Донедавна наші знання про культуру Норвегії були уривчасті, наче виляск батькового ременя в дитинстві: Ґриґ, Ібсен, Мунк. Тепер, відростивши відшмагану біоґрафію і перемінивши батьківську покару на професійні послуги масажиста, можемо протяжно вимовити золотозубим ротом: ФРОБЕНІУС. І з легкістю ґвалтованої імператором пушкінської Наталі додати: Ніколай.

Початок 2001-го року для української фантастики — час повернень. Спочатку «повернулися» Г.Л. Олді та А. Валентинов до свого часу вже розроблених ними тем Давньої Греції. В результаті до романів далекого 95-го «Герой должен быть один» і «Серый коршун» приєдналися відповідно двотомові «Одиссей, сын Лаэрта» і «Диомед, сын Тидея». Щось подібне сталося й з київським дуетом Марини і Сергія ДЯЧЕНКІВ. У кожному разі, так може здатися людині, яка щойно почала читати їхній новий роман «Магам можно все».

Мене завжди дивувало подорожувати жіночими світами, хоча ніколи нічого особливого для себе не знаходив, і не в тому сенсі, що це дурна трата часу, а просто наперед вже було відомо: нічого ти, голубе, секретного і потаємного в цьому не вичитаєш. Але раз по раз життя вимушувало мене пірнати у те, що називається жіночим письмом, і я довго після прочитаного отетеріло лупав очима і все намагався догнати думку, яка скажено тікала, дратувала, підморгувала хтиво, а потім пощезала.

Десятирічний український ювілей здетонував появу чималої кількості туристично-краєзнавчої літератури. Лишімо осторонь святковий книжковий офіціоз з його часто-густо помпезністю несмаку за державні кошти — огляньмо речі суто функційні, призначені власне туристові.