На міжнародних ринках Україна зовнішньо нагадує метушливого провінційного продавця, що сильно торгується і хапає перохожих за рукава в надії швидше "всучити" неходовий товар. Не зважаючи на це, ми зовсім не закоренілі невдахи. Просто сьогодні, на жаль, на розвиток зовнішньої торгівлі України домінуюче впливають деякі негативні чинники.

Низька конкурентноздатність виробників товарів і послуг. По-перше, українська продукція надзвичайно енергоємна через знос основних фондів і застарілих технологій. На $1 ВВП Україна витрачає в 5,5 разів більше енергоресурсів, чим держави Центральної і Східної Європи, і в 12 разів більше, чим країни Організації економічного співробітництва і розвитку. По-друге, мізерний внутрішній попит різко обмежує використання наявних виробничих потужностей; у результаті збільшуються витрати підприємств на одиницю продукції. По-третє, багато великих підприємств, немов знесилені атланти, утримують на своєму балансі величезні мобілізаційні потужності й об'єкти соціальної сфери (дитячі садки, житлові будинки, лікарні, санаторії і т.д.). Це збільшує собівартість кінцевої продукції. Тому і недивно, що ціни на окремі види української продукції на 30-70% перевищують ціни міжнародних ринків. По-четверте, схеми фінансування експорту усе ще далекі від досконалості. Високі процентні ставки на кредитному ринку України, обмежений доступ до "довгих" кредитів призводять до того, що для українських експортерів фінансові ресурси сьогодні обходяться в 6-10 разів дорожче, чим для їхніх західних конкурентів. По-п'яте, ефективність керування підприємствім не відповідає стандартам сучасного менеджменту - істеричне пристосовування під поточну економічну кон'юнктуру замінює довгострокову стратегію розвитку. До речі, результати опитуваннь, проведених на 21 підприємстві-експортері, показали, що операційні витрати складають в Україні біля 40%, тоді як у розвинених країнах - 3- 5%. Про діючі механізми просування продукції на зовнішні ринки, про дипломатичну і політичну підтримку наших експортерів говорити поки важко через обмеженість ресурсів. Плюс до всього розгалужена мережа збутових і сервісних центрів за кордоном практично не створена.

Неразвиненість базових інститутів ринкової економіки. Держава поки не змогла створити умови для підвищення конкурентноздатності національного бізнесу. Створення режиму штучного сприяння окремим суб'єктам господарювання формує "віртуальну" економічну реальність, що призводить до сумних результатів (достатньо пригадати СП "АвтоЗАЗ-Daewoo"). Українським експортерам дуже непросто конкурувати на зовнішніх ринках в умовах непевності прав власності і правил ведення бізнесу, тому що в країні до цього часу не прийняті Земельний і Цивільні кодекси. Приватизація по-українськоми також не призвела до створення армії реальних платоспроможних власників - стратегічних інвесторів, готових вкладати значні засоби в розвиток виробництва.

Дуже слабкі інститути банківської і страхової систем. Схема державного гарантування кредитів виявилася неефективною: за оцінками експертів, не повернуті узяті під гарантії уряду кредити на суму понад $2,5 млрд. Для повноти картини варто згадати і про вкрай неприємну ситуацію в сфері захисту прав інтелектуальної власності. Наприклад, вітчизняний ринок комп'ютерних програм більш ніж на 90% заповнений "піратською" продукцією. Нерідко науково-технічні продукти продаються за безцінь, хоча комерційний ефект від їхнього впровадження міг би принести сотні мільйонів доларів США.

Недосконалість механізмів державного регулювання. Відзначимо лише деякі болючі точки. Це, у першу чергу, нераціональна експортна політика, тобто надзвичайна нездатність держави правильно визначити структурні пріоритети зовнішньої торгівлі. Це конфіскаційна податкова політика і жорстко-обмежувальна грошово-кредитна політика, що позбавляє підприємства оборотного капіталу й інвестиційних ресурсів для модернізації виробництва. Це не завжди прогнозована валютна політика, що створює додаткові ризики для експортерів. Ця відсутність стабільних правил державного регулювання експорту, які б мінімізували витрати підприємств на здійснення зовнішніх торгових операцій. Це… Втім, і сказаного вже цілком достатньо.

Неразвиненість ринкової інфраструктури підтримки експорту. Мова йде, насамперед, про відсутність надійних і ефективних систем фінансування, страхування експорту, діючі механізми просування товарів на міжнародні ринки (у т.ч. застосування офсетних схем), надійного технічного сервісу і т.д.