Наївно було б припускати, що після здобуття незалежності Україну зустрінуть на міжнародних ринках із розпростертими обіймами. Інтеграція у світову економіку виявилося болісною. Нестабільна українська економіка включилася в торгову гонку на позиції явного аутсайдера. І ситуація поки що складається не в нашу користь, тому що, на відміну від країн Центральної і Східної Європи, Україна як і раніше залишається експортером переважно сировини і напівфабрикатів. Тому і маємо наздоганяти конкурентів по звивистій синусоїді світових цін на сировину.

Лібералізація зовнішньої торгівлі, починаючи з 1994 року, забезпечила Україні передумови для нарощування експорту товарів і послуг. Якщо порівнювати обсяги експорту з ВВП України, те за останні два роки було помітним збільшення експорту. Втім, потрібно враховувати дві важливі обставини. По-перше, ріст експорту відбувався на фоні зниження внутрішнього споживання і реального ВВП (за період із 1993-го по 1999-й реальний ВВП зменшився на 42%). Іншими словами, експортний потенціал поступово утрачав внутрішню економічну опору. По-друге, уже з 1997-го спостерігається зменшення вартісних обсягів експорту, що є тривожним сигналом кризи виробництва, орієнтованого переважно на зарубіжжя.

Ситуацію посилила світова фінансова криза 1997-1999 років. Помітно впав попит на головні товари українського експорту, і насамперед, на металургійну продукцію; стали звужуватись традиційні для українського виробника російські ринки; на динаміку зовнішньої торгівлі України негативно вплинуло впровадження жорсткого адміністративного контролю на валютному ринку; у свою чергу, внутрішня фінансова криза знизила потенціал підприємств- експортерів.

За останні три роки зовнішній торговий оборот України зменшувався, як шагренева шкіра. Погіршувалася структура й експорту, і імпорту. Експорт продукції ряду галузей попросту неефективний, нерідко збитковий (пригадаємо ситуацію 1997-1999 років у металургійному комплексі). Український Меркурій біжить за своїми побратимами з важенними "енергетичними" гирями на ногах. Через надмірно високу енергоємність деяких експортних галузей, (металургія, хімія) значна частина валютного виторгу ($3,0-$3,2 млрд.) йде не на технологічне відновлення виробництва, а на оплату імпортних енергоносіїв, посилюючи залежність від Росії.
Щоб усвідомити наше положення на торговій карті світу, достатньо зпівставити обсяги експорту на душу населення, наприклад, за минулий рік. Цей показник в Україні втроє менший, ніж у Польщі, і в 10 разів менший, ніж в Угорщині (див. діаграму №1). (Пояснення: Діаграма 1 характеризує експорт товарів на душу населення в 1999 р. у спадаючому порядку з найвищим показником для Чеської республіки, далі йде Угорщина, Словаччина, Хорватія, Польща, Росія, Болгарія й Україна).

Загалом, поки на міжнародному ринку Україна замість блискучого виставочного павільйону , одержала торговий намет на задвірках. Потенціал екстенсивного розвитку експорту майже вичерпаний. Потрібні якісні перерви: збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту; підвищення ефективності експортних операцій; відновлення присутності на традиційних ринках і розширення торгових плацдармів на нових напрямках; нарешті, удосконалення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.