Власне, його біографія відома нам тільки з часу його замешкання в Києві, куди він був посланий ігуменом афонського монастиря на початку 50?х рр. XI ст. Преподобний Антоній не лишився в жодному з київських монастирів - тоді ще, радше, місіонерських центрів, ніж місць християнського подвижництва. Він пішов з міста і поселився в лісі неподалік на території берестівських князівських мисливських угідь. "…I зібралася братія до нього числом 12… I викопали печеру велику, і церкву, і келії, котрі є і до сьогодні в печері під старим монастирем" - відзначає "Києво- Печерський патерик". Так було засновано монастир, що нині має назву Феодосієвих (Дальніх) печер. Серед перших поселенців печери був і преподобний Феодосій Печерський, другий засновник Печерського монастиря. Народився він у місті Василеві (сучасний Васильків) бл. 1036 р. Ще в отроцтві майбутній святий зумів витримати опір рідних його наміру стати ченцем і влітку 1057 року опинився в Києві, де Антоній прийняв бідного юнака до своєї братії.
    На початку 60-х рр. XI ст. Антоній відходить від діяльної участі в справах общини й оселяється на сусідньому схилі - сучасній території Антонієвих (Ближніх) печер, де з допомогою своїх учнів засновує ще один печерний лабіринт. Тогочасні печери ще мало чим нагадували ті великі лабіринти з багатьма церквами й високими, обкладеними цеглою коридорами, які ми бачимо сьогодні. На той час вони мали по одному або кілька низьких і вузьких ходів, які вели до крихітних підземних келій. Найвірогідніше, уже з перших років свого існування не лише Дальні, а й Ближні печери мали підземні церкви, про архітектуру та розміри яких нам нічого не відомо. Приблизно з другої половини 60-х років XI ст. у печер з'явилося ще одне призначення - кладовища. Першим офіційно визнаним київською князівською владою ігуменом Печерського монастиря став близько 1060 р. преподобний Варлаам, котрий розпочав будівництво наземного Печерського монастиря. Коли ж 1061 року Варлаам був переведений князем Ізяславом Ярославичем у новозбудований Дмитрівський вотчий монастир, братія, порадившись із Антонієм, обрала ігуменом Феодосія, який, незважаючи на молодий вік - близько 23 років - уже встиг зажити любові й поваги братії. Він був прикладом смиренності й залишався таким, ставши ігуменом, користуючись правилом Господа, Котрий сказав: "Коли хтось із вас хоче бути головнішим, то [хай] буде од усіх меншим, і всім слугою". В основу запровадженого Феодосієм монастирського устрою ліг статут Студійського Константинопольського монастиря, згідно з яким у братії не може бути нічого власного, навіть голки. І Феодосій докладав усіх сил, аби вповні викоренити зі своєї обителі дух користолюбства, кидаючи у піч зайві одяг та їжу, якщо знаходив їх у ченців. Коли община почала отримувати значні пожертви, святий вирішив використати ці кошти на збудування лікарні та притулку для бідних - першого закладу такого типу в історії України, та на інше добродійництво. Студійський статут сприяв розвиткові монастирської культури, зумовивши заснування в монастирі бібліотеки та книгописні. Проте, замість декларованої Студійським статутом абсолютної відірваності общини від людства, Феодосій насаджує своє бачення місця монастиря у суспільстві - щось подібне до совісті його. Так у перші два десятиріччя історії Печерського монастиря, завдяки діяльності великих подвижників, в ньому було закладено підґрунтя, на якому виросло славне майбутнє обителі.

вгору